Розділ 27

Денис

– Готовий перемагати? – спитав я.

Припаркувавшись біля універу, я вийшов з нашої з Максом машини. Ми купили цей Хюндай на власні зароблені гроші, щоб не залежати від батьків.

Макс зачинив дверцята й хмикнув.

– Не кажи «гоп», поки не перескочиш.

Обійшовши капот, ми рушили до воріт разом. Я звично пхнув друга плечем і всміхнувся:

– А ти не будь песимістом.

– Я реаліст, – незворушно озвався Макс, пхнувши мене у відповідь.

Цього дня я чекав з нетерпінням. Перемога на минулому тижні окрилила. Я вже уявляв, як наш капітан тримає в руках кубок турніру, а ми всі приймаємо овації сотень вболівальників. Увага нарівні з футболом була тим, без чого я не міг уявити своє життя з тих пір, як навчився ходити.

– Не думав, що ти сьогодні прокинешся так рано, – раптом промовив Макс, вириваючи мене з думок. – Останнім часом ти на диво пунктуальний.

Зазвичай я ледве встигав на першу пару, а то й зовсім її пропускав. Що тут скажеш? Ранні підйоми – не моє.

Попереду майнула темно-русява грива непокірного волосся. Я мимоволі всміхнувся, коли Даша залилась сміхом у відповідь на щось, що сказала її нова подруга.

– Та є тут одна студентка...

Макс простежив за моїм поглядом і різко зупинився. Я б так і пішов далі, задивившись на молодшу сестру Андрієнко, якби він не розвернув мене до себе за лікоть. Лише помітивши на обличчі друга настороженість, я зрозумів, що бовкнув.

– Ксюша вб’є тебе, якщо переспиш з її сестрою.

Цілком можливо. Нахмурившись, я потягнув Макса далі.

– Я й не збирався. Даша – остання, на кого я звернув би увагу.

Я дійсно не думав про Дашу в цьому сенсі. Мене просто дратувало, що вона продовжувала поводитись так, ніби її нічого не лякало, і лізла в саме пекло. Проте я досі пам’ятав її обличчя тієї ночі, коли примчався рятувати.

Вона могла скільки завгодно вдавати, що нічого не боїться, але від мене не сховається. Саме тому я витратив півдня на минулому тижні, щоб відшукати її після сварки з Ксюшею.

Я не хотів образити Дашу – лише вказати на її поведінку, яка не вписувалась у шаблони суспільства. Проте ніяк не очікував, що дівчина подивиться на мене так – з болем. Навіть коли на неї напав одногрупник, в її очах палав лише вогонь.

До того ж, вона досі не зізналась, де пропадала як в той день, так і в суботу. Я навіть пропустив звану вечерю у батьків Лізи, щоб залагодити провину перед Дашею. Вона не здогадувалась, що я заздалегідь забронював квитки для нас двох в улюблених квест-кімнатах. Думав, що вона таке точно оцінить.

А вона мене проігнорувала.

Даша Андрієнко просто мене бісила, от і все.

– Сподіваюсь, так і є, – пробурмотів Макс собі під ніс.

Сам він при цьому вже тиждень страждав через Ксюшу. Вона чомусь вирішила, що саме він розрізав її картину, хоча друг в день першої гри постійно був поруч зі мною і нікуди не відлучався. Переконати подругу в тому, що Макс тут ні до чого, не змогли навіть Ліза з Лерою.

Мене все це зовсім не влаштовувало, проте Макс заборонив мені навіть наближатися до Ксюші. Всі їхні гляділки і демонстративний ігнор наводили на цікаві теорії. Наприклад, що друг ревнував нашу художницю до мене.

Що б між ними не відбувалось, я не став ризикувати дружбою з ним заради їхніх заплутаних стосунків. Якось самі розберуться.

Після запрошення на бал і виклику до ректора, про який я дізнався лише в понеділок, плітки про Лізу вщухли остаточно. Вона продовжувала гордо тримати голову, мов троянда серед бур’яну, а всі, хто їй заздрив, поховались у тінь.

Якщо я й сподівався, що після запрошення Ліза подивиться на мене по-новому, то надії не виправдались. Вона продовжувала триматись привітно, але будь-який флірт відтепер взагалі ігнорувала.

Та й я останнім часом все більше розумів, що між нами більше відмінного, ніж спільного. Так, ми походили з одного соціального кола і чудово одне одного розуміли. Але, поспілкувавшись із Дашею, я зрозумів, що цього замало.

Де Ліза хотіла спокою, я жадав пригод. З нею я постійно обдумував кожне слово, щоб ненароком не засмутити. Не кажучи вже про те, що вона б ніколи не погодилась на життя, про яке мріяв я – сповнене яскравих вражень, раптових подорожей і свободи.

Тож я відступив.