Розділ 14

Даша

Після невдалого парі з дівчатами, що я зможу зацікавити хлопця навіть у джинсах і футболці, я все менше хотіла проводити з ними час. Мені потроху набридали їхні порожні балачки, гонитва за хлопцями і безкінечні плітки. Я відчувала себе чужою і неповноцінною поруч із ними.

Навіщо мені взагалі зацікавлювати хлопця? Навіщо бігати за ним, мов за якоюсь здобиччю? Хіба так починається кохання?

Звісно, у мене не було в цьому досвіду, але я сумнівалась, що стосунки будуються на глибині вирізу топа чи довжині спідниці.

Якщо це і є справжня цінність стосунків, то ні, дякую. Мені й так добре.

Ось і зараз я йшла на обід одна. Дівчата пішли першими, коли я сказала, що забіжу до вбиральні, але обіцяли зайняти столик. Я ж, мабуть, не відмовилася б поїсти на самоті, як у старі часи.

Однак всі плани пішли коту під хвіст, коли я наблизилась до столика, за яким уже сиділи дівчата разом з Іллею.

– Ти б бачив, як вона вдягнулася в клуб! – долетів до мене голос Альони. – Приперлась у джинсах і футболці. Ще б кросівки вдягнула для повноти образу!

Я застигла з булочкою в руці. Каріна з Вівою захихикали, не підозрюючи, що я стою зовсім поруч. Альона тим часом продовжувала:

– Тож я вирішила її провчити. Сказала, щоб вона пофліртувала з Денисом Гордієнком. І вона пішла, уявляєш? – огидно розсміялась вона.

Ілля зареготав теж, аж тут підняв голову і помітив мене.

Скинувши рюкзак з плеча на вільний стілець, я схопила Альону за лікоть і підняла на ноги. Вона злякано скрикнула, помітивши вираз мого обличчя.

– О, дівчачі розбірки! – знову зареготав Ілля.

– Ти, гадюко! – закричала я, вчепившись в її ідеальну укладку. – Що ти сказала? Ану повтори!

– Ай! – заверещала Альона, намагаючись відірвати мої руки від себе.

Навколо нас зібрався натовп зі студентів, але я ігнорувала всіх, крім колишньої подруги.

– Повтори! – я стиснула пасма фарбованого волосся сильніше.

Аж тут хтось збоку стиснув мої зап’ястя.

– Дашо, припини! – почула я голос сестри.

Пальці мимоволі розслабились, але я знову кинулась на Альону. Ксюша не могла мене втримати.

Я вже майже дісталась до стерва, аж тут мене обхопили сильними руками. Запручалась, але хлопець позаду був сильнішим. Відірвавши мої ноги від підлоги, він переніс мене на два кроки назад, подалі від Альони.

– Заспокойся, – пробурмотів знайомий голос над самісіньким вухом.

Різко повернувши голову, я зустрілась поглядом з блакитними очима. Зараз вони нагадували озера, сповнені бурхливої води.

Денис Гордієнко. Що він робить?