Розділ 13

Денис

Мої очі мимоволі знаходили низьку фігуру Даші крізь натовп танцюючих дівчат і хлопців. Того придурка, що був з ними минулого разу і продовжував вештатись поруч в універі, цього разу не було. Однак дехто з хлопців, що сиділи за кілька місць від дівчат, кидали в їхній бік зацікавлені погляди.

А дивитись було на що.

Даша хоч і програвала подругам зі своїми вічними джинсами і чорною футболкою, але вигравала в іншому. Її обличчя світилось у променях прожекторів, а на повних губах грала весела посмішка.

Вона не намагалась когось підчепити, як це робили її подруги, вигинаючи спину так, що мало не падали зі стільців. Сама того не помічаючи, Даша привертала увагу оточуючих сміливим і водночас наївним виразом обличчя. Це чіпляло набагато сильніше, ніж відверті сукні й високі підбори.

– У нас спорожніли келихи! – почув я раптом голоси хлопців поруч.

Насилу відірвавши погляд від бару, я піднявся. Помітивши скляні розфокусовані очі хлопця, сказав:

– Я принесу. Але тобі пора знижувати темпи, Дімоне. Тренер тебе завтра в баранячий ріг скрутить.

– Ех! – зітхнув він, коли я вже зібрався йти. – Без твоїх вечірок так нудно, Дене!

– Поки не закінчиться турнір, вечірок не буде, – відрізав я. Всміхнувся: – Ось виграємо Феніксів, тоді й відсвяткуємо.

Розвернувшись, я попрямував до бару, ігноруючи танцюючих дівчат навколо. Зупинившись за три стільці від Даші і її подруг, покликав бармена і замовив ще напої.

Першокурсниці, помітивши мене, зашепотілись. Одна з них раптом підштовхнула Дашу просто до мене.

Я здивовано спостерігав, як вона наблизилась. Як ніяково всміхнулась. Даша виглядала так, ніби відправлялась на гільйотину.

– Привіт!

– Привіт, – озвався я, кидаючи погляд їй за спину.

Її подруги потайки шепотілись і хихикали. Було в їхніх обличчях щось, що змусило мене насторожитись. Що вони задумали?

Засунувши одну руку в кишеню джинсів, я трохи нахилився і додав:

– Ти знову там, де не мала б бути.

– Яка тобі різниця? – одразу спалахнула Даша.

Я лише всміхнувся, спостерігаючи за її живим обличчям. Опанувавши себе, вона заправила волосся за вухо і продовжила вже іншим тоном:

– Ти часто приходиш сюди?

Я відповів не одразу, задивившись на її волосся. Нестримні, як вона сама, русяві кучері вкривали плечі дівчини й спускались до середини спини. Тепер зрозуміло, чому вона завжди збирала їх у хвіст – приборкати таку гриву було нелегко, але Даші це навіть личило.

Спіймавши себе на бажанні накрутити один з завитків на палець, я нахмурився.

– Так, викладай, що тобі треба.

Даша кліпнула, ошелешена моїм суворим тоном. Приречено зітхнула. Її плечі опустились, а дівчата за спиною захихотіли сильніше.

– Я заклалась із дівчатами, що пофліртую з кимось сьогодні, – зізналась вона.

Що? Та ну, не може бути. Мабуть, я невірно почув через музику, що ревла з динаміків.

– Що-що? – перепитав, нахиляючись ближче.

Даша підняла голову. Її губи випадково торкнулись мого вуха. Від крихітного доторку тіло прошив електричний струм.

Вона одразу відсахнулась, злякавшись. Я теж випростався, намагаючись прогнати надто бурхливу реакцію. Хотілось потерти шкіру, щоб прогнати приємне поколювання, що миттю поширилось до самих кінчиків пальців.

Щоб дівчина ні про що не здогадалась, я широко всміхнувся і помахав її подругам-пліткаркам. Вони, помітивши це, пронизливо запищали, а Даша насупилась.

– Чому ти постійно посміхаєшся? Це бісить!

– Та ну? – хмикнув я, спершись ліктем на барну стійку. – Знаєш, що я думаю? Це бісить лише тебе.

– Що? – обурилась вона.

– О, я зрозумів! – продовжив я, спостерігаючи, як її обличчя стрімко червоніє. – Ти закохалась у мене. Вибач, але моє серце не належить нікому.

– Ну ти й козел! 

Даша недовірливо відступила на крок.

Вона не розуміла, що подруги підставили її. Вони навмисне відправили її до мене, знаючи, що я відмовлю. А я відплатив їй за те, як вона обійшлась зі мною в клубі минулого разу.

Я всміхнувся найкращою своєю посмішкою, аби побісити маленьку дикунку ще трохи. Але посмішка швидко розтанула, коли Даша рішучим кроком обійшла мене й посміхнулась хлопцю, від якого я її затуляв.

– Привіт! – долетів до мене її дзвінкий і сильний голос. – Як тебе звати?

Вона проміняла мене на іншого? Отак просто?

Стиснувши щелепи, я забрав тацю з повними келихами й повернувся до кабінки. Хлопці на мене вже зачекались і закидали питаннями, де я так довго пропадав. Я ж до кінця вечора сидів, пильнуючи дівчину, яка обпалила мене так, як нікому ще не вдавалось.