Розділ 6

Даша

За наступні кілька днів дружба з дівчатами дала тріщину.

Я не розуміла, що відбувається, але бачила, що Альона, Віва і Каріна віддаляються. Я нічого не могла з цим зробити, як не намагалася. Ще й Ілля, з яким завжди було весело, після сварки в клубі змінився. Його нападки з кожним разом ставали все гіршими.

У четвер я вже не витримала.

Після обіду ми всі разом повернулися з кафе неподалік від універу. До початку пари залишалось ще трохи часу, і дівчата зупинились біля вікна в коридорі, щоб спокійно потеревенити. Я ж вирішила перечитати конспект за минулу лекцію, аж раптом його висмикнули в мене з рук.

– Що це в нас тут? – спитав Ілля, розгорнувши мій конспект, і здивовано присвиснув: – Ти зробила домашку? Дай списати!

– Дай сюди!

Він підняв зошит так високо, що я зі своїм зростом не дотягнулася б.

Альона з Каріною і Вівою відірвались від перегляду відео про нові тренди в макіяжі й здивовано спостерігали за нами. Ніхто з них і не подумав зупинити хлопця.

– А ти підстрибни! – вишкірився він, помахавши мені конспектом у повітрі, мов собачці.

Я озирнулась, але ніхто з одногрупників не збирався допомагати. Мабуть, для них це виглядало, як невинний жарт. Мене ж затопила злість.

Я пам’ятала всі знущання, які пережила у школі. Всі насмішки, зіпсовані підручники і викинуті у смітник речі. Повну сліпоту вчителів. Лише Ксюша захищала мене, поки ще вчилась у школі, та й їй діставалось не менше від власних однокласників.

Я сама по собі.

Рикнувши, я вдарила нахабного хлопця п’яткою по гомілці. Ілля встояв, але нахилився від болю. З його вуст полився потік відбірних епітетів, а за моєю спиною пролунав заливистий сміх.

Різко розвернувшись, я впізнала Дениса Гордієнка. Він проходив повз, не дивлячись на мене, але його обличчя не приховувало веселощів. Нагнавши завжди спокійного Макса, вони пішли далі по коридору вже разом. Горло запекло від образи.

Невже він сміявся з того, що наді мною знущалися? Він настільки байдужий?

Вирвавши з руки Іллі конспект, я зайшла в аудиторію і сіла за першу парту на самоті. Подруги ніколи тут не сиділи, та я зараз і не хотіла нікого з них бачити.

Навіщо я взагалі з ними дружу? Їм явно було все одно, коли Ілля наді мною сміявся...

– Гм.

Піднявши голову, я зустрілась поглядом з мовчазною одногрупницею, Мірою. В око кинулось кільце у брові. Чорне волосся й карі очі додавали дівчині загадковості. 

Міра завжди трималась осторонь від інших, і дівчата вважали її дивакуватою. Сама ж я просто не звертала на неї увагу.

– Це моє місце, – заявила вона.

– Тут є ще одне, – буркнула я, вказавши на порожній стілець.

Дівчина звузила очі, але обійшла парту і всілась поруч. Схоже, вона не збиралась віддавати своє місце.

Я повернулася до читання конспекту, але була надто засмучена сценою в коридорі, щоб запам’ятати хоч рядок. Добре, що підготувалася до занять вдома.

До кінця пари я вже заспокоїлась. Міра виявилась спокійною сусідкою, тож я змогла зосередитися на навчанні. Альона постійно відволікала б мене балачками і плітками про всіх на світі – про дівчат, хлопців і навіть британську королівську сім’ю.

Коли пролунав дзвінок, я повернулась до Міри, але її вже й слід прохолов. Спантеличено провівши її спину поглядом, я відвернулась, аж тут до мене підскочила Альона.

– Ти чула, що на наступному тижні в студраді будуть роздавати плакати з Вовками?

Схоже, ми не будемо обговорювати те, що сталось на минулій перерві.

Похитавши головою, я зібрала речі й рушила до дверей. Альона порівнялась зі мною, обговорюючи плакати і сподіваючись, що хлопців фотографували в повний зріст. Я ж, згадавши Гордієнка, лише скривилась.

Він не вартий того, щоб я про нього думала.

Зарозумілий павич!