Розділ 1

Даша

– Ти впевнена, що це спрацює? 

– Звісно. Просто виглядай впевнено. Пішли.

Альона схопила мене за руку і потягнула за собою. Останні півгодини ми відстояли у черзі до Форсажу – популярного в місті нічного клубу. І ось настала наша черга заходити всередину.

На вході нас зустрів охоронець – такий високий і кремезний, що я зі своїм низьким зростом здавалася поруч із ним карликом. Подруга привітно посміхнулась йому і простягла підроблений студентський квиток. Я повторила за нею. Принаймні, мій квиток був справжнім, хоч і не моїм.

– Проходьте.

У мене мало не підкосилися коліна від полегшення. Ми з Альоною швидко прошмигнули всередину і захоплено охнули.

То ось як виглядають нічні клуби?

Нас зустріло різнобарвне світло і музика, від якої закладало вуха. Посеред залу стояла кругла барна стійка, навколо якої вже розсілися виряджені хлопці й дівчата. Десятки людей розгойдувалися на танцмайданчику з одного боку від неї, а з іншої розташувались приватні кабінки з диванами.

– Ходімо, он наші! – крикнула Альона і поспішила до бару.

І справді, кілька високих стільців займали одногрупники – Каріна з Вівою і Ілля. Помітивши нас, вони дівчата завищали, викликаючи здивовані погляди оточуючих.

– Ось ви де! – вигукнула Каріна. – Ми вже думали, ви злякалися.

– Ще чого! – пирхнула я. – Я б не пропустила таку можливість повеселитись.

– Так-так, – кивнула Альона, розправляючи спідницю такої довжини, що ризикувала показати світові більше, ніж хотілося б.

Мені теж довелось залишити вдома зручний одяг, але я хоча б почувалася впевнено в вузьких джинсах і простому чорному топі без рукавів.

Наша компанія друзів вирішила відсвяткувати перші два тижні навчання в університеті. Ми познайомились у перший день на факультеті журналістики і одразу здружилися. Тож хто я така, щоб відриватись від колективу?

Правду кажучи, це були мої перші справжні друзі. У школі завести їх не вийшло, тож тепер я надолужувала втрачене.

– У вас не було проблем на вході? – поцікавився Ілля.

– Ні, – відмахнулась Альона і раптом всміхнулась. – Хоча Дашу охоронець явно сприйняв за школярку.

– Гей! – нахмурилась я. – Не моя вина, що я низького зросту!

– Зате ти будеш виглядати молодою довше, ніж ми, – підбадьорливо посміхнулась Віва.

Альона, почувши її, скривилась і відвернулась.

– То що, починаємо? – вона витягла шию, шукаючи поглядом бармена.

– О так, – широко всміхнувся Ілля. – Сьогодні буде спекотна ніч.

З цими словами він пройшовся поглядом по моїй фігурі й зупинився на сідницях. Проте, помітивши погрозу на моєму обличчі, одразу відвів очі.

Невдовзі нам вдалося привернути увагу бармена. Поки друзі вибирали, що будуть пити – ніхто не знав, що нам всім було ще по сімнадцять років – я роззирнулася по боках.

Ось у натовпі новоприбулих майнула компанія хлопців. Їх було четверо. Виглядали вони доволі впевнено і на кілька років старшими. Один з них раптом простягнув руку, зупиняючи своїх друзів, поки його погляд не відривався від когось... неподалік від нас.

Що тут робить Ксюша?

Я з жахом впізнала старшу сестру за кілька метрів від себе. Вона сиділа в компанії власних друзів і весело сміялась, попиваючи яскраво-блакитний коктейль.

– От зараза!

Мало не впавши, я злетіла з високого стільця і сховалась за спиною Каріни. Вона здивовано озирнулась, та я повернула її за плечі назад:

– Не рухайся.

– Що ти робиш? – тихо спитала вона, але послухалась.

– Там моя сестра! – застогнала я. – Це ж треба було, щоб саме сьогодні...

– Ксюша тут? – стрепенулась Альона. – Де?

– Там, – кивнула я. – Та не махай їй!

Я швидко перехопила руку подруги, що вже збиралася привітатися. За два тижні навчання мене вже почало дратувати, що вона стала фанаткою моєї сестри.

Ксюша вчилась уже на третьому курсі факультету філології, а ще займалась у художній студії. Її картини регулярно брали участь в мистецьких виставках.

Краєм ока спостерігаючи за сестрою, я швидко занудьгувала. І що цікавого в тому, щоб сидіти, пити і обговорювати зовнішність оточуючих?

– Пішли танцювати! – заявила я, хапаючи дівчат за руки.

Каріна і Віва одразу зіскочили зі стільців. Альоні знадобилася допомога Іллі, щоб спуститись і при цьому не втратити гідність. Всі разом ми влились у натовп тіл, що розгойдувались у єдиному ритмі.

Оце я розумію.

Я від душі веселилася і викрикувала слова знайомих пісень, і друзі підхопили мій настрій. Навіть Ілля показав все, на що здатен, поки ми хихикали від його танцювальних рухів.

За півгодини, втомившись, дівчата повернулись за барну стійку. Звісно – на таких високих підборах довго не потанцюєш.

Відволікшись, я не одразу помітила, як хтось у натовпі підступив ближче. Аж поки чужі долоні не лягли мені на стегна.