ГОЛОВНЕ — ВИЖИТ

"Хочу їсти й пити!" — перше, що я подумав, коли очуняв. Потім розплющив очі й прислухався до відчуттів. Трохи холодно. Не так щоб змерз, але прохолодно. Отже, я живий і ніде нічого не болить. Поворухнув руками, ногами. Ніби цілий. Кінцівки на місці, і я не в скафандрі. Над головою — прозора кришка з товстого скла. Схоже на скляну гусятницю, у якій я готував плов на Землі. Я впав на незнайому планету й вижив, але що це за гусятниця, у яку мене всунули? Хто всунув? Навіщо?

Кришка здригнулася з негучним клацанням і почала підніматися вгору з боку ніг. Повітря з тим присмаком технічно очищеного, який має і тутешня вода. Нічого живого, жодного смаку чи запаху. Я подивився на стелю. Сіра, у кутках йдуть труби та кабелі, світло економлять: з п'яти світильників горить один. І чому на всіх базах фарбують усе виключно сірою фарбою?

— Вітаю на базі Міжгалактичного Союзу.

— Доброго дня. Вибачте, але з ким я розмовляю? — відгукнувся я, перекидаючи ноги через невисокий борт капсули.

— Штучний інтелект бази. У тебе є питання?

— Дуже їсти хочу і навіть не знаю, чого хочу більше: пити чи їсти, — озирався я навсібіч, шукаючи свій одяг.

— Як вийдеш, бери праворуч і через шістдесят шість кроків на перехресті — ліворуч. Потім треті двері з правої сторони.

Я знайшов одяг на припиленому стільці й, кілька разів струснувши все, що там лежало, одягнувся. Мабуть, потрібно щось сказати.

— Дякую за інформацію. З твого дозволу я піду.

— Іди.

Трохи незвично, ніби я провалявся без руху тиждень, але тіло слухається. Перше — їсти, а потім уже вирішу, що робити. ШІ сказав, що я перебуваю на базі Міжгалактичного Союзу. Емблема на обладнанні та ж сама, що й на базі, де готували нашу команду. Я встиг це помітити. І на Тінерайз була лише одна база. Отже, я там, куди ми хотіли потрапити. Друге: що з кораблем і членами екіпажу? Я розумію, що корабель з якоїсь причини розвалився на дві частини. Але якщо врятувався я, то й інші могли вціліти. Інші питання — потім. А зараз мене навіть не цікавить що було зі мною.

І ще: мене вразив ШІ. Він відрізняється від того, що я вже чув. Між іншим, я дочвалав до потрібних дверей, за якими мене чекала їжа. Коридори бази напівтемні, і я не здивуюся, якщо ШІ виключно для мене вмикав чергове світло в них. Щоб я не заблукав. Бо я хоч і при розумі, але ще не зовсім адекватно сприймаю дійсність. Я зайшов. Стандартна їдальня. Можливо, для керівників, бо є якась вишуканість і забагато деталей. Тобто світильники більш естетичні, картинки на стінах, скляні набори для спецій на столах. Трохи пилу. Це дивно. Думав, тут буде пилюки на палець, а в коридорах — гармидер. Або навпаки, бо є ж автоматичні прибиральники.

— ШІ, а що, дроїдів-прибиральників немає?

— Закінчилися.

— А ремонтні дроїди?

— Тільки той, що був з тобою.

Я підійшов до синтезатора їжі. Торкатися не хочеться. Пішов у кімнатку, де можна помити руки. Вода є, і є одноразові рушники. Я трохи збризнув рушник водою й пішов протерти синтезатор і стілець. Потім вибрав їжу. Випала миска, і я встиг доторкнутися до червоної кнопки. Тарілка теж була в пилюці. Зовсім трохи пилу невідомої планети, але навіщо мені зайві калорії?

Викинув її вслід за використаним рушником. Сміттєвий отвір муркнув, переробляючи відходи. Наступна миска випала чиста. З дозаторів видавило суміш. Я прискіпливо оглянув її. База не працювала триста років. Якби я не знав, як синтезатор готує цю замазку, я б не ризикнув її скуштувати. З питвом я зробив те ж саме. Тобто зачекав на другий стакан. Одразу напився і поставив стакан, щоб його наповнили знову. Тільки потім пішов до стільця й стола, які вже протер.

Бічним зором увесь час бачив, що камера стежить за мною. Вона в затемненій сфері на стелі, але я розумію, коли вічко камери дивиться в мій бік. У цей момент там особливий відблиск від лінз спостережного об'єктива. Якщо на базі немає людей чи людиноподібних або просто розумних істот, то за мною спостерігає ШІ. Це цікаво. Навіщо ШІ аналізувати мою поведінку?

Я їв, час від часу поглядаючи на монітор, вмонтований у стіну якраз навпроти мене. Можливо, він навіть справний. Однак ШІ вирішив не розважати мене кінофільмами.

— Отже, ти технік?

Чудове запитання від ШІ. І оце "отже" — воно не звучить як питання від програми, яка має багато пам'яті та даних, але не є розумом у справжньому сенсі. На Землі тільки почали розробляти ШІ, і це просто код, який може розібратися з великим обсягом інформації. Навіть на нашій базі ШІ — це помічник, який не набагато відрізняється від звичайної, хай і досконалої програми. А ще він звертається до мене по простому, як приятель. Я подивився на стелю в бік камери. Буду розмовляти як і він, по простому без реверансів.

— Думаю, ти й сам це знаєш. Навіщо питати?

— Доки ти лежав у медичній капсулі, я й справді дещо дізнався про тебе.

Однак твої знання навряд чи допоможуть нашій базі. Хіба що ти поставиш розширення пам'яті та завантажиш собі всю технічну документацію щодо тутешнього обладнання.

Це він натякає, що я зможу бути корисним як технік? Я жував, і вираз мого обличчя не змінився, пульс не прискорився, серце не забилося швидше. Вже проходив контроль над емоціями і, дякуючи Ворксу, навчився стримувати не тільки зовнішні прояви, а й фізіологічні зміни організму. Аналізуй скільки завгодно, але не побачиш, що твоя пропозиція, висловлена в такий обережний спосіб, викликала мій інтерес. Ще б пак! Та мені з цією зарплатнею потрібно не менше половини періоду, тобто не менше п'яти років горба гнути, щоб заробити на невеличке розширення.

Через кілька хвилин я сонно глянув у бік камери. Усе ж мені як не потрібно показувати свою зацікавленість, так і не потрібно зображати, що я лінивий і нічого не хочу робити. Це злий світ, у якому ніхто не працює задарма. Отже, потрібне заохочення до праці. Нас сюди посилали не базу ремонтувати і він повинен про це здогадатися. Нарешті, зробивши пристойну паузу й кинувши в рота кілька ложок, я спитав: