ПРОЛОГ

Я заїхав до столиці нашої галактики не тільки тому, що мене відправили у відрядження. Потрібно провідати кількох впливових друзів у міністерствах та залучити їх до розв'язання моїх проблем. Хоча насправді це зовсім і не мої проблеми, це проблеми, пов'язані з моєю роботою.

Але, оскільки робота дає мені непоганий дохід і можливість жити так, як я хочу, доводиться використовувати особисті зв'язки для подолання труднощів, що виникають. Я змінив чимало робіт протягом свого життя і не всі мені подобалися чи влаштовували. Однак я швидко зрозумів, що найцікавіше, та й платять непогано, саме в загонах з освоєння нових світів. Ну, це на мій смак. Тобто мене влаштовує моя робота там, і оплата за неї.

Хлопці з Міжгалактичного Карантину мають найвищі права та повноваження порівняно з рештою служб, і я хотів туди потрапити, але мені це не вдалося. Мрія юності про МГК не здійснилася, але натомість я потрапив до підрозділу Митного Союзу із встановлення контактів із істотами з нововідкритих цивілізацій. Якщо коротко — ПУМСІВ. Так ми називаємо нашу контору. А це найближче до Міжгалактичного Карантину. МГК видають директиви Митному Союзу, а Митний союз — нам. Тобто ми треті після Міжгалактичного Каратнтину. Накази МГК, звісно, мають більший пріоритет, ніж навіть накази військового командування, та й хто взагалі бачить тих військових?

Доволі рідкісне явище — зустріти навіть крейсер, не кажучи вже про більші кораблі, здатні одним пострілом знищити середню планету чи розшкаралубити її поверхню пуском головного двигуна. Втім, вони цим не займаються. Простіше знищити планету, змінивши її орбіту або спрямувавши на неї пару великих астероїдів. Нема навіщо витрачати ресурси, за які зажадають звіт. Військові у нас — най-най... а якщо простіше — нещасні канцелярські щури. Вони за все звітують, бо не приносять прибутку, а лише витрачають ресурси. Але їх навіщось утримують, найчастіше використовуючи в збройних сутичках найманців.

Військових не видно й тому, що вони базуються на закритих для польотів територіях космосу та пересуваються не жвавими транспортними магістралями. У їхньому розпорядженні планети, де немає корисних копалин, місяці й пояси астероїдів, які не мають цінності. Та дідько з ними, з тими військовими. Потрібно й про себе щось сказати.

А що я можу сказати про себе та свою роботу? На перший погляд нічого особливого. Якщо вдається насканувати планетку з запасами чогось корисного, то насамперед, після зовнішнього зондування, ми починаємо з'ясовувати, чи є в планети господар. Іноді трапляються цінні екземпляри серед тіл, що обертаються навколо зірки. І коли ми їх залишаємо після переробки ресурсів, у космосі кружляє щось потворне, схоже на скелет невідомої тварини. Це порожня порода, пронизана порожнечами й ходами, де раніше було щось цінне. Але це якщо господаря планети не виявлено.

Однак якщо планети заселені, тоді за справу береться Міжгалактичний Карантин. Вони довго аналізують — а що там може нам нашкодити чи виявитися потрібним у сенсі інтелектуальної власності. Можуть бути виявлені нові віруси, мікроби чи інша небезпека. Вивчаються рослини, тварини й розумні істоти, які живуть на планеті. Якщо аборигени не безнадійні, то після щеплень і дозволів за справу береться Митний союз і ми. Ми й встановлюємо з цивілізаціями контакт.

З моєї точки зору, щеплення й не потрібні зовсім: ми не залишаємо спеціальних комбінезонів, які нас надійно ізолюють від мешканців нових світів. Але й досі не стерлися з пам'яті страшні легенди про ті заражені кораблі розвідників, які й дотепер дрейфують у просторі між галактиками, наповнені трупами дослідників, які померли від невідомих хвороб. Мене теж лякали колись такими розповідями, тепер ними лякаю я — новачків у нашій справі.

А в решті — рутина. домовляємося про торгівлю, вивчаємо звичаї та мови і, хвала Першому, нам не доводиться це робити, сподіваючись лише на власну пам'ять, як це робили наші предки. Не можу сказати, що торгівля взаємовигідна. Це з якого боку подивитися. Але якщо вони не цінують те, що цінуємо ми, то чому б не обмінятися? Наприклад, їхні ресурси — на скляне намисто. Я трохи перебільшую, але співвідношення цін приблизно таке, як я й сказав. У результаті всі сторони задоволені.

Найчастіше вони просять зброю, навіть якщо не мають змоги якісно годувати своє населення, але яке нам діло? Ми даємо їм зброю, якщо підписуємо договір і вони обіцяють не заважати видобутку корисної сировини,, бо далі охороняють територію наші найманці. Втім, усі рішення ухвалюють нагорі, і саме Карантин має вагу під час прийняття цих рішень.

Без них Митний Союз нічого не доставить на ці планети й нічого не вивезе. Це тому, що в давні часи нашими хворобами було знищено кілька світів. А потім, у результаті подальшого вивчення, знання знищених цивілізацій виявилися вельми цінними своїми несподіваними відкриттями та технологіями. Але спитати вже не було в кого. Не завжди записи допомагають відтворити технологію.

Ви в мене запитаєте, навіщо я пояснюю вам очевидні речі, які й так відомі більшості розумних істот? Можливо, я вдався до пояснень тільки для того, щоб ви зрозуміли: я багато чого побачив і саме тому зрідка пишу статті в "Міжгалактичному туристичному віснику". І їх навіть інколи друкують!

"Туристичний вісник" має добру репутацію по всій нашій галактиці. З розвитком підпросторових технологій здійснити турпоїздку навіть на край нашої галактики не завдасть клопоту й займе лише соту частку періоду. Журнал ознайомлює читачів із флорою та фауною відкритих світів і пропонує продумані тури на будь-який смак. Ось, наприклад: є раси, які зберегли давню тягу до вбивств, і навіть для них пропонують полювання на далеких планетах, де всі їдять один одного.

Щоправда, з'являється все більше альтруїстів, які летять волонтерами в світи на висілках галактики, сподіваючись, що стануть там новими Великими Предками для їхніх мешканців. Вони погоджуються на тривалий період адаптації та болісних щеплень, аби тільки потім жити серед аборигенів без захисних костюмів і чимось їм допомогти. Вони вчать їх і підтягують їхній розвиток, даючи змогу осягнути нескінченність космосу, знань і дурості розумних істот. І при цьому їхні власні вчинки здаються їм логічними.