Розділ 24

Ітон

Серйозно? Бігати? Зараз? Та я навіть ходжу важко! Десять кіл… Точніше двадцять. Хоча це вже не принципово, я й одного не подужаю в такому стані!

Може, поки не пізно, усе ж таки попросити Фрая забрати мене звідси? Розповісти як є, що наставник із мене просто знущається через дівчисько, яке обрало мене, а не його??

А якщо я попрошу брата забрати й Арту, він, напевно, погодиться! Ось тільки чи захоче вона? Ще ніхто добровільно не погоджувався стати дружиною дикого й залишити Імперію. Та й пізно вже – Фрай відлетів.

– Ітоне, ти чого такий сумний? Болить, так? – Арта підходить до мене на перерві та цікавиться моїм станом.

– Ні, не дуже. Просто брат прилітав. Пропонував додому з ним повернутись.

– Так чого ти відмовився? Ти ж знаєш, Остер тобі спокою не дасть.

– Я не покину тебе, Арто. Я серйозно пропоную тобі вийти за мене заміж!

– Ти такий добрий, Ітоне! І дуже мені подобаєшся!

– І…?

– І… я подумаю…

Бачу, що Арта задумалася. Її обличчя висловлює занепокоєння та невпевненість. Розумію, що запропонував їй зробити важкий вибір. Мені треба дати дівчині час і показати, що я завжди буду поруч, щоб вона не вирішила.

– Арто, – говорю я м’яко, – я буду поруч незалежно від твого рішення. Але знай, що ти важлива для мене, і я готовий підтримати тебе у всьому. Чого б мені це не вартувало.

Перерва закінчується і починається наступна пара. А я із жахом чекаю на закінчення занять і свої двадцять кіл пробіжки…

Десь у глибині душі я сподіваюся, що Остер скасує чи хоча б перенесе покарання. Він же чудово розуміє, що я не в тому стані зараз! Але моїм надіям не судилося збутися.

Забираю обід зі їдальні та залишаю його в нашій резиденції недоторканим. На голодний шлунок бігати простіше, та й сходити за їжею в їдальню ввечері в мене навряд чи будуть сили.

Виходжу на плац і починаю пробіжку, намагаючись не дихати глибоко. Але це мало допомагає. Різкий біль у ребрах при кожному кроці, скоро доконає мене! Але наставник не тільки не з’являється на плацу, він навіть у моїй голові не проявляється.

Надія повністю згасла, і я, стиснувши зуби, біжу вже четверте коло, коли раптом з’являється один з охоронців наставника з наказом повернутися до резиденції. Майже своєчасно він намалювався! Тому що я вже не стою на ногах, і охоронець допомагає мені повернутися в будинок.

– Дякую, Паусате. Ти вчасно з’явився! – дякую охоронцеві. – Остер надовго відлетів?

– Не знаю, якісь проблеми в його маєтку. Прилетів посланець із листом від наставника його дітей.

Упс! В Остера є діти? Оце сюрприз! Цікаво, Арта в курсі?

Остер

Ітон не приніс мені обід! Цей гаденя навіть не боїться, що я йому ще кіл додам! Хоча тут він має рацію. Куди йому ще, він і ці не здолає. Я, звичайно, перегнув із покаранням. Взагалі я планую дати йому пробігти не більш ніж половину кола. З виховною метою цього вистачить. Я не садист усе ж таки, що б про мене не думали. Ось тільки мої плани змінилися, коли прилетів посланець із мого маєтку з коротенькою запискою від Рагана:

«Верона з батьком тут».

Відразу вилітаю у свій маєток, забувши скасувати покарання Ітона. Моя голова зараз зайнята лише дітьми та можливими наслідками візиту Верони, і на той час, як я згадую про свого підопічного, ми встигли відлетіти досить далеко.

Тієї ж митті наказую одному з охоронців, що мене супроводжують, повернутися і повідомити Ітону, щоб він перервав пробіжку й повернувся до резиденції. Крім того, доручаю охоронцеві повідомити про мою відлучку Ріку, а заразом доглянути Арту. Треба було віддати всі ці розпорядження до відльоту, але коли я думаю про те, що можу втратити дітей, я перестаю логічно мислити.

На максимальній швидкості прилітаю в маєток і застаю Зуару, що сидить на порозі будинку, з одним Каєном на руках. Драконя виглядає наляканим і притискається до матері, намертво вчепившись у неї лапками й обвивши хвостиком.

Намагаюся погладити малюка, але він у відповідь тільки клацає щелепою. Щойно встигаю прибрати руку. Куди подівся той довірливий і веселий малюк, який стрибав по моєму драконі?

– Він сильно злякався, – виправдовує дитинча Зуара.

– А Кріт та Кас?

– Вони теж були дуже налякані. Коли їх схопили, вони намагалися вирватися, та їх посадили в різні клітки й забрали. – схлипує жінка. – І Рагана теж забрали.

У відповідь лише утробно гарчу. Дізнаюся, хто винен – мало не здасться!

– Врятуй Рагана, Остере! Ми з ним Істинні… Він не виживе без мене! Врятуй його! Благаю!

– Я поверну його та дітей. Обіцяю!

Заходжу до будинку, забираю із сейфа документи на дітей та договір із Раганом, і вирушаю до столиці, до брата. Я готовий на будь-які його умови та швидше за все від мене буде потрібно негайне одруження. Ось тільки ні Вероні, ні Ельвірі не світить стати дружиною молодшого брата Імператора.