Розділ 23

Арта

Ітон йде в лікарське крило, а я замислююся… Варіант вийти заміж за Ітона і вирушити в Дикі Землі мені подобається все більше. Це вирішило б усі мої проблеми одним махом. Але як втілити в життя цей план, якщо Остер контролює кожен мій крок? До того ж він постійно «слухає» думки Ітона.

Останнім часом я неодноразово замислююсь про це. Але все складно. Відмовитися від свого Істинного, виїхати в чужу країну… Чи готова я на це? Напевно, адже я готова йти за коханим хоч на край світу! Але чи кохаю я Ітона? Він гарний, добрий і чесний. Повна протилежність Остеру…

Не знаю як вчинити, і порадитися мені нема з ким. Я маю зробити вибір, який змінить усе моє життя. Чого я хочу? Яким бачу своє майбутнє? Адже життя з Ітоном сильно відрізнятиметься від мого можливого майбутнього з Остером.

Я маю зробити вибір: спокій, відданість і передбачуваність Ітона, проти різкості, наполегливості та вільного способу життя Остера.

Мені потрібен час, щоби подумати й розібратися в собі.

Ітон

Дарія оглянула мене й підтвердила діагноз – зламано два ребра. Призначила мазі й туго замотала мене. Стало трохи легше, якщо не робити різких рухів, звісно. Повертаюся до нашої резиденції, готуючись до чергових розбірок з Остером. Але наставник мене здивував. Напевно «вчув» мої думки, у яких не було нічого, крім втоми й бажання трохи полежати. Мовчки обідаємо, і я йду до себе займатися. За вечерею наставник також сходив сам, вкотре здивувавши мене. Виявляється йому не чуже співчуття! Хоча пізніше, коли він повернувся зі їдальні зі щасливим обличчям, я зрозумів, що він, швидше за все, зустрів там Арту. І саме за цим ходив. Скриплю зубами, але розумно мовчу. Все ж таки, не маючи можливості регенерувати, з’ясовувати стосунки кулаками зовсім не тягне. Я своїми ребрами відчуваю, у мене вийде чудова курсова…

Лягаю спати в майже хорошому настрої, а вранці на мене чекає сюрприз – сьогодні знову прилетів Фрай!

Я почув, як він приземлився в нас у саду й одразу спустився вниз. Побачивши мене, брат не витримав і заскиглив.

– Брате! Що з тобою? Це Остер тебе так? Я йду до ректора! Збирай речі, ти повертаєшся зі мною!

– Стривай, Фраю, не гарячкуй.Зі мною все гаразд. – Ще недавно я був би радий такому повороту, але зараз обставини змінилися – я не можу залишити Арту!

– Що? Це ти називаєш гаразд?

Розумію, що виглядаю зараз непрезентабельно, м’яко кажучи, але сподіваюся, що мені вдасться заспокоїти Фрая, перш ніж він влаштує скандал.

– Що трапилося? З твоїм драконом усе добре?

– Та все нормально! Заспокойся! Я пишу курсову роботу на тему «Зниження агресивності молодих драконів за відсутності регенерації».

Фрай здивовано дивиться на мене, сподіваюсь, що повірив. Тим більше, що курсову вже наполовину написано! І я можу продемонструвати її братові.

– І як, знизилася агресивність?

– Не відразу, але знижується… – сміюся у відповідь і охаю від болю в поламаних ребрах. Дарія сказала, що гоїтися буде не менше трьох тижнів.

– Ребра?? – співчутливо запитує брат.

– І ребра теж…

– І хто тебе так? Ректор Рік у курсі? Дарія тебе оглядала?

– Остер. У курсі. Оглядала, – заспокоюю брата й сідаю в крісло, насилу стримуючи стогін.

– Ітоне! Знову твого братика Некрилаті Боги до нас занесли? – шипить Остер, виглядаючи з другого поверху.

– А що з ним? – дивується брат, побачивши на обличчі наставника пристойний синець.

– То я ж тобі пояснюю – курсову пишу! Більше ніхто не погодився допомогти мені стати статистикою.

– А чи чисто у вас так із чого раптом? – продовжує дивуватися Фрай, оглядаючись на всі боки.

– А це – побічний ефект від експерименту! – намагаюся сміятися у відповідь, але тут же складаюсь навпіл від болю.

– Мда. Але хоч якийсь плюс… То тебе точно не треба рятувати?

– Та нормально все!

– Гаразд, тоді я до Ріка і відразу ж вирушаю назад, часу мало.

– Стривай! Як Луана?

– Потім, усе потім, брате. Розповім у наступний візит. А ти тут з експериментами акуратніше! Чи не міг узяти тему простіше? Що-небудь на кшталт: «Вплив заспокійливого чаю на колір обличчя»? До речі, привіт, Остере, і до побачення.

– Та вали вже, зразок ввічливості. І не причепишся… – шипить у відповідь наставник.

– З мене не вийде посібник для практичної частини курсової зробити, часу не маю, – сміється Фрай і йде до ректора

Остер

Після відходу старшого брата Ітона я скористався можливістю позбутися непотрібного мені підопічного.

– Що ж ти не попросився додому, братик би тебе забрав. Нещасного та побитого! – під’юджую хлопця. Він і із самого початку мені тут не дуже потрібний був, а після того, як став підкочувати до Арти й тим більше.

– Жити не можу без шановного наставника в моїй голові! – посміхається Ітон. Чудово ж розуміє, гаденятко, що він мені тут усі плани наламав.

– А чи не дуже тобі тут добре живеться, мій юний друже? – продовжую діставати хлопця, на ходу намагаючись придумати, як змусити його попроситися додому, поки брат не полетів.

– Та прямо як сир у маслі катаюся, усі боки собі вже віддавив! – Він ще й огризається! Ну що ж, настав час провчити цього нахабного шмаркача.

– Перед вечерею – десять кіл, – недбало кидаю Ітону і спостерігаю, як він змінюється в обличчі. З поламаними ребрами навіть одне коло буде дуже дієвим покаранням.

– Ти серйозно?

– А виглядає так, ніби я жартую? Я подібний до клоуна?

– Швидше на злісного іссіміора, – шипить у відповідь, а я миттєво реагую:

– П’ятнадцять кіл!

– Та хоч двадцять! – з відчаєм каже хлопець.

– На тому й вирішимо.

Скриплячи зубами, Ітон мовчки збирається на заняття і йде до дверей. І я вслід йому кидаю недбало:

– Або можеш, доки не пізно, попросити брата забрати тебе додому!

– Та пішов ти! Не дочекаєшся! Придумай щось дієвіше!