Розділ 22

Остер

– Що це було, Остере? Що між вами відбувається? – гарчить на мене Рік, щойно Ітон виходить за двері.

– Відбувається процес навчання. Адже саме для цього мене призначили наставником цього хлопця. Погодься, дуже цікава та повчальна тема для курсової! – Рік скрипить зубами, явно намагаючись стриматись і не висловити мені все, що із цього приводу думає. Він, звичайно, ректор, але я не простий наставник, і ми обоє чудово розуміємо, що ніякої влади Рік наді мною не має. Ось і біситься часом.

– Дай Арті спокій, Остере. Адже саме в ній причина твого конфлікту з Ітоном?

– Жодного конфлікту немає. Просто деякі повчальні дії. Йому це тільки на користь піде.

– Будеш стверджувати, що Арта ні до чого?

– Ми з тобою це вже неодноразово обговорювали, Ріку. Я не відмовлюся від своєї Пари. І не змушуй мене вдаватися до крайніх заходів.

– Ти ще не відмовився остаточно від думки примусити Арту до шлюбу? – з занепокоєнням питає Рік.

– Ти ж знаєш, закон на моїй стороні. Тим більше я тобі гарантую, що вона скаже «Так» у Храмі добровільно, – впевнено відповідаю.

– Виключно під впливом своєї дракониці! Але сама Арта тобі цього ніколи не пробачить. Ти ж розумієш це! 

– Тому я поки що й не застосував цей спосіб. Але я від неї ніколи не відмовлюся. Ти міг би це вже зрозуміти, Рік.

– А Ітон?

– Що Ітон? – щиро дивуюся я. – Нехай тримається від моєї дівчини якомога далі й не дозволяє нічому розвинутися між ними. Це я і намагався до нього вчора донести.

– Кулаками? – зітхає Рік.

– Він перший почав… А я лише пояснив, де його місце.

Рік знову зітхає, і я продовжую:

– Ти ж чудово розумієш, Ріку, що я чудова партія для Арти. До того ж ніколи її не скривджу.

– Саме тому я не заважаю тобі, Остере. Але й допомагати не буду!

– Сам упораюся, можеш за це не перейматися.

Ітон

Вкотре мені не хочеться виходити з резиденції. Хоча ідея з курсової – це Остер вигадав спритно! Але, раз ректор підтримав його пропозицію, тепер доведеться ухвалити «правила гри». Сідаю за стіл, намагаючись сформулювати свої висновки. Як не крути, без драконячої регенерації відновлення йде повільно. І якщо в Остера лише кілька синців, то мої зламані ребра гояться набагато довше… А справді, скільки часу це займе? Треба заглянути до бібліотеки – там, напевно, є інформація на цю тему. За звичкою схопився, але біль відразу охолодив мій запал, і я згадав, що ректор наказав відвідати лікарське крило. Дарія – декан лікарського факультету має знати, скільки мені ще доведеться страждати за кожного руху. Як же я ненавиджу свого наставника! Але битися з ним більше не хочу. Принаймні, поки що.

Виходячи з резиденції, я неквапом прямую до лікарського крила.

– Ітоне! – Арта зненацька з’являється на моєму шляху, і я в черговий раз за день ойкнув, занадто різко загальмувавши.

– Болить, так? – співчутливо запитує вона.

– Не особливо!

– А ойкаєш чому? – недовірливо уточнює Арта.

– Та просто від несподіванки!

– Чому ти досі не пішов регенерувати?

– Може, на знак солідарності з тобою вирішив жити лише в людській формі? – підморгую їй.

– Сподіваюся, причина інша, інакше я почуватимуся винною!

– А якщо саме тому? Ти обернешся?

– Я… я ще не готова, Ітоне. Але я серйозно про це думаю. Просто є обставини… Мені поки що не можна.

– У чому справа, Арто? Розкажи мені! Разом ми впораємося з будь-якими труднощами!

– Я поки не можу, вибач, Ітоне.

– Ми недостатньо близькі? У цьому річ? – з тугою питаю.

– Ні! Ітоне, справа не в тобі…

– Це через Остера, так? – раптова здогадка осяює мене. – Ви з ним Істинні, і ти не хочеш обертатися, щоб він не міг ініціалізувати ваш зв’язок?

Арта прикушує губу і відвертається, не підтверджуючи мої слова, але й не спростовуючи їх.

Ось воно! Тепер зрозуміло, чому Остер переслідує Арту. Якщо вона його Істинна Пара, він не відступить. Але якщо Арта вийде заміж, Остер буде змушений припинити свої наполегливі залицяння.

– Арто, одружімося! – несподівано для себе пропоную. – Остер не зможе переслідувати тебе, якщо ти будеш моєю дружиною!

– А що буде з тобою, Ітоне? Він ніколи цього не пробачить!

– Розберусь! – недбало відповідаю. Не вб’є ж він мене насправді!

«Уб’ю! Не сумнівайся. Навіть не думай про це, якщо хочеш повернутися додому живим!»

Некрилаті Боги! Остер усе чув! Тепер якось страшнувато повертатися до резиденції.

«Викинь із голови суїцидальні думки про одруження з Артою, і можеш спокійно повертатися. Я “м’яко” з тобою розберуся!»

Від цих слів наставника в мене одразу занурило в ребрах. Я намагаюся не подавати вигляду, що розмовляю з ним, але Арта, схоже, усе зрозуміла.

– Остер? Він загрожує тобі?

– Не хвилюйся, усе під контролем! – бадьоро, хоч і не зовсім правдиво, відповідаю їй. – Ми ще це обговоримо, у більш вдалий час! – натякаю, що не відмовляюся від своєї пропозиції, намагаючись при цьому поставити ментальний блок, закриваючись від наставника.

«Навіть не думай, Ітоне… Зараз йди до Дарії, а потім одразу повертайся до резиденції. Обід я сам заберу з їдальні».