Розділ 21

Остер

Я відчуваю, що Ітон і Арта знову разом та ледве стримую свого дракона, який готовий летіти до них і зжерти конкурента! Вкотре він вимагає викрасти Арту, дати їй засіб для примусового обороту, ініціалізувати нашу Істинність і нарешті насолоджуватися постійною присутністю поряд своєї Пари! Як член Імператорської родини, я можу в будь-який час провести обряд і надіти Арті на палець своє родове кільце.

Але я впевнений, що й без цих крайніх заходів, зрештою, наша Істинність переможе й Арта перестане мене ігнорувати. Ось тільки мій підопічний зовсім не сприяє цьому!

Беру себе в руки й чекаю повернення Ітона. Ледве хлопець заходить у резиденцію, підлітаю до нього й гаркаю на вухо:

– Я тебе попереджав, щоб ти тримався від Арти якомога далі! Вона моя!! І їй, і тобі пора із цим змиритися!

– Ти їй противний, Остере! Арта ніколи не буде з тобою, прийми це й дозволь дівчині спокійно жити!

– Спокійно жити? З тобою, мабуть, молокососе?! Ніколи! Я швидше тебе прикопаю тут, у саду.

Ітон кидається на мене з кулаками, і я з насолодою відповідаю йому. Моя совість чиста! Не я перший почав бійку, а провчити цього шмаркача давно пора було!

Досить швидко відправляю Ітона в нокаут. Мені навіть стає трохи соромно – все-таки я не тільки набагато старший і досвідченіший, я ще й на голову вищий хлопця і майже вдвічі ширший у плечах. Але особливо страждати із цього приводу не буду. Моєму підопічному треба знати своє місце. І воно знаходиться на пристойній відстані від Арти.

Ітон підіймається і, хитаючись, прямує до дверей.

– Куди зібрався??

– Регенерувати…

– А я дозволяв?? Іди до себе й подумай над своєю поведінкою.

– А сам, мабуть, підеш регенерувати?

– Не піду. Тобі від цього стало легше?

Хлопець посміхається, а я розумію, що він мене спеціально підначив. Ну що ж, справедливо буде, якщо я теж не піду регенерувати.

Ітон

Рано чи пізно, але ми з Остером повинні були побитися. Хоч ми й у різних вагових категоріях, але я все ж таки пару разів його дістав. Але не сперечаюся, мені дісталося набагато більше. Регенерувати мені наставник не дозволив, але це і зрозуміло, виховує мене, типу. Але і я його зачепив, так що вранці ми обоє виглядаємо досить непривабливо.

І першою парою в мене сьогодні «Основи етикету»…

Ще до появи містера Гроумеля, я став об’єктом загальної уваги. А Арта, ні від кого не ховаючись, підбігла до мене.

– Це Остер зробив? Так? Через нашу з тобою розмову??

– Він заборонив мені спілкуватися з тобою, але я в черговий раз проігнорував його наказ, до того ж сказав йому усе, що я про нього думаю!

– І він побив тебе?? – з гіркотою говорить Арта.

– Ну, я теж на місці не стояв, так що і йому трохи дісталося, – посміхаюся, і тут же моє обличчя перекошується від болю в розбитій губі. Без регенерації всі ці бійки якось сильно псують настрій. Наставник мені ще й пару ребер, схоже, зламав. Тож мої веселощі тривають недовго.

Як тільки містер Гроумель зайшов до аудиторії та побачив мене, він задоволено потер руки й наказав вирушати до ректора та доповісти про інцидент.

Не поспішаючи та трохи шкутильгаючи, йду до адміністративної будівлі. Стукаю до кабінету ректора, і, отримавши дозвіл увійти, відчиняю двері.

– Якого Некрилатого Бога? Ітоне? – вилаявся, не стримавшись, ректор Рік. – Сідай і розповідай, що сталося і чому ти не регенерував. З твоїм драконом усе гаразд??

– Так, з драконом усе добре, – відповідаю на найпростіше питання і не знаю, що сказати далі.

– Тоді розповідай, що сталося??

Мовчу, опустивши голову. Найменше мені хочеться повідомляти ректору, що ми з наставником побилися через дівчину. А якщо ще врахувати, що бійку почав я… Взагалі картина виходить неприваблива.

– Я чекаю! – здається, ректор починає розпалюватися. Я роблю глибокий вдих і…

– Я запропонував своєму підопічному цікаву тему для курсової роботи, – повідомляє, раптово увірвавшись до кабінету, Остер.

– Яку саме тему?? – здивовано запитує ректор, чудово розуміючи, що причина зовсім не в курсовій. Тим більше, що й на обличчі наставника також видно сліди нашого неформального спілкування.

– «Зниження агресивності молодих драконів за відсутності регенерації», – видає Остер абсолютно спокійним і впевненим голосом.

Ректор аж закашлявся, почувши формулювання. Але не показав, що здогадався про справжню причину нашого вигляду.

– От як! Цікава тема! Мабуть, запишу її тобі, Ітоне, як підсумкову в цьому семестрі. Раз ви так завзято взялися за розв’язання цієї проблеми. Сподіваюся, буде цікаво потім всім ознайомитися. А зараз, Ітоне, вирушаєш на лікарський факультет, нехай Дарія тебе огляне. Я хочу знати, наскільки ви… еее… заглибилися у вивчення цієї теми. Остере, потім і ти сходиш до лікарів. А зараз затримайся, треба дещо обговорити. Ітон – вільний!

Виходжу з кабінету ректора, не вірячи, що так легко відбувся. Ну як легко, ребра-то болять, але хоч ніяких дисциплінарних стягнень не буде.