Розділ 19

Остер

Учора я не витримав і полетів відвідати дітей. До того ж мені треба дізнатися як справи з документами на малюків – старанно переконую себе, що річ лише в цьому.

 Раган і Зуара вже мали освоїтися в моєму домі. Долина Гарячих Вод – ідеальне місце для вирощування дракончат. Я завжди мріяв, щоб мої діти вилупилися з яйця і почали своє життя у формі дракона.

Я придбав цей будинок три роки тому, коли зустрів Арту і вирішив, що ми будемо разом. Ось тільки її небажання обертатися і взагалі ставлення до мене, поламало всі плани. Але я не зневіряюся. Рано чи пізно, але наша Істинність ініціалізується, і ми з Артою станемо Парою. Треба тільки почекати, поки дівчина змириться з неминучим.

А поки що Раган із дружиною вирощують моїх синів. Я можу не хвилюватися, що Верона відбере їх у мене – мій маєток добре охороняється і стороннім туди не проникнути. Тож я спокійний за безпеку й Рагана із Зуарою, й дітей.

Приземляюся на майданчику перед будинком і діти, усі троє, одразу летять до мене. Їм подобається мій дракон, і я не поспішаю обертатися, дозволяючи драконятам лазити по мені та скочуватися моїми крилами як із гірки.

– Ми чекали на тебе, Остере! – вітає мене Раган.

– Так, діти весь час про тебе згадують, – додає Зуара.

– Я не надовго, ось приніс подарунки дітям, – розпаковую принесений із собою баул з усілякими іграшками для маленьких драконів та смаколиками для зміцнення щелеп. – Як ви тут, уже освоїлися?

– У тебе шикарний будинок, Остере, дякую, що дозволив нам тут жити! – з почуттям каже друг.

– Ти наставник моїх синів, Рагане. Інакше й не могло бути. До речі, Вістер надіслав документи?

– Так, усе офіційно оформлено. Зафіксовано факт підкидання яєць та складено акт визнання тобою дітей на підставі кровного та ментального зв’язку. Договір про призначення мене наставником зареєстровано в департаменті захисту дитинчат. Тепер Верона не зможе претендувати на них!

– Це треба відзначити! У мене в підвалі дещо є, саме для такого приводу! – підморгую другу й ми, сміючись, заходимо до будинку.

Отримання документів на дітей ми з другом відзначили дуже серйозно, і я, прихопивши ящик із веселющим напоєм, вирушив назад до Академії.

Як завжди, Ітон не дуже був щасливий моєму поверненню, але підкорився наказу, й ось уже ми з ним цілком мирно розпиваємо веселющий напій і насолоджуємося смаколиками, які я притягнув. Поява містера Гроумеля трохи спротивіла відпочинок, але не сильно мене засмутила, а його «вимоги» взагалі розсмішили!

Після того, як викладач етикету ретирувався, на ходу бурмочучи вибачення, ми випили ще по пляшечці, та Ітон відключився. Мені вдалося довести свого підопічного до його кімнати й покласти в ліжко. Роздягати його я, звичайно, не став, та й сам завалився спати прямо в одязі. А зранку нас відвідав брат Ітона – Фрай.

Ітон

– Ітоне! – Богиня Гір, що за крики із самого ранку, та ще на мою хвору голову??

– Хто там репетує зранку раніше? – О, а це Остер. Нехай сам знається на черговому візитері. У нього це добре виходить. – Кого до нас Некрилаті Боги занесли? Кому знову жити набридло?

– І вам доброго ранку, Остере, – крізь шум у голові чую ніби знайомий голос і вилажу з ліжка.

– Ти хто? – не дуже люб’язно питає у візитера Остер.

От і мені цікаво, хто до нас завітав? Виходжу зі своєї кімнати, щоби подивитися, хто насмілився заважати нашому відпочинку!

– Якого… Остере?? Хто ризикнув нас розбудити?

– Ітоне!!

– Фраю? Твою ж… – подумки згадую всіх Некрилатих Богів поіменно.

– Ітоне, що ти собі дозволяєш, і що тут діється? – Ой, здається, у нас проблеми…

– Точно! Фрай! Це ж твій брат? Так, малій? – позіхаючи, уточнює наставник.

– Угу, брат, принесла його нелегка.

– Ану швидко взяли віники й навели тут лад! Щоб до мого повернення від ректора тут усе виблискувало! – гаркає брат, і мені зовсім не хочеться з ним сперечатися. Тим більше, що він має рацію, після вчорашньої пиятики наша вітальня виглядає… ммм… непрезентабельно, м’яко кажучи.

– Ти до Ріка на тиждень зібрався? – ірже наставник, а я хапаю віник і кидаюся наводити лад. Фрай не любить, коли речі лежать не на своїх місцях. Окидаю сумним поглядом вітальню, прикидаючи, наскільки брат шокований. А кількість порожніх пляшок, не залишає сумнівів у тому, що тут відбувалося.

– І-де-аль-ний, я сказав! – гарчить Фрай і йде, а я, зітхнувши, починаю збирати пляшки. Як не дивно, Остер приєднується до мене.

До повернення брата ми встигаємо більш-менш навести лад. Принаймні прибрати всі наслідки нашої пиятики. Остер навіть протер підлогу.

Фрай заходить у вітальню і, оглянувшись на всі боки, мовчки сідає на диван.

Природно, що насамперед я поставив головне питання:

– Як Луана?

– Все гаразд, скоро народить, – відповідає Фрай.