Розділ 18

Ітон

Я дуже сподіваюся, що Фрай відвідає мене найближчим часом. Я вже готовий забути про гордість і благатиму брата забрати мене звідси.

Цілий тиждень ми з Остером не розмовляємо, та й ментально наставник до мене не звертається і навіть не «коментує» мої думки. Зважаючи на те, що й однокурсники зі мною не спілкуються, я вже готовий заволати від туги. З Артою ми ледве перекинулися парою слів, бо Остер продовжує тягатися зі мною на заняття, а решту часу вимагає, щоб я перебував разом із ним у резиденції. Він навіть почав ходити в їдальню тричі на день і бігати зі мною вечорами!

Постійна присутність наставника поруч бісить мене до зубовного скреготу. Я не звик до такого тотального контролю. Навіть брати давали мені більше свободи, тож я завжди намагався виправдати їхню довіру.

Черговий навчальний тиждень добіг кінця, і я дуже сподіваюся, що наставник кудись знову полетить на пару днів. І мої надії справджуються! Ось тільки Остер повертається вже наступного дня, з ящиком веселющого напою в лапах. Та, судячи з його стану, це не перший за сьогодні. Політ не зовсім тверезого дракона спостерігало пів Академії. Як Остер примудрився не розбити пляшки під час приземлення, для мене залишається загадкою!

Чорний дракон досить незграбно приземлився на майданчику перед резиденцією і, обернувшись, мовчки, кивнув мені на доставлений їм вантаж.

Я підхоплюю ящик із пляшками та пристойного розміру баул з усілякими смаколиками. Якщо чесно, я вже готовий пробачити наставникові його занудство заради цих ласощів. Крім сушеної риби та в’яленого м’яса до веселющого напою, там були й всілякі солодощі. Здивовано підводжу брову, щось я не помічав у наставника потягу до солодкого, усі пиріжки з ягодами та фруктами завжди дістаються мені.

– Це тобі, я солодке не люблю. Пиріжки з їдальні взяв?

– Зараз зганяю!

– Давай швидше! Без закуски я вже пив сьогодні.

І не мало, схоже.

– Не тобі рахувати!

Ну ось, наставник знову повернувся в мою голову.

– Бігом за пиріжками! А обурюватимешся, сам усе вип’ю…

Не те щоб я був сильним любителем напою, що веселить, але це хоч якась розвага! Тому бігом вирушаю в їдальню, згрібаю всі пиріжки з м’ясом, викликавши невдоволений ремствування студентів, та повертаюся до нашої резиденції, з пристойним запасом закуски.

– Ти вчасно!

Остер відкорковує пляшку і простягає мені.

– Пий!

Відпиваю кілька ковтків і тягнуся за пиріжком.

– Все пий, тобі треба мене наздогнати! – сміється наставник.

Кидаю недвозначний погляд на ящик, у якому вже не вистачає трьох пляшок. Натякаючи, що мені його не наздогнати, а Остер тільки ірже у відповідь.

Випиваю всю пляшку одним махом і відчуваю легке запаморочення, а зараза Остер простягає мені ще одну, відсунувши пиріжки так, щоб я не міг до них дотягнутися.

– Одним махом! Та отримаєш пиріжок!

Випиваю і другу пляшку на голодний шлунок, і розумію, що я не лише наздогнав наставника, а й перегнав його. Натомість у «нагороду» отримую не лише пиріжок, а й кусок в’яленого м’яса.

З насолодою вгризаюся в ласощі та прикриваю очі від насолоди.

А Остер розуміється на закусці! І не лише. Веселющий – вищої якості з кращого Столичного Будинку напоїв, і ми із задоволенням поглинаємо пляшку за пляшкою.

Ось тільки поява містера Гроумеля все наламала.

Викладач з етикету, мабуть, був одним зі свідків дивного польоту та незграбного приземлення чорного дракона. Природно, що місцевий охоронець етикету не зміг пройти повз таке кричуще порушення!

Ми вже закінчили половину ящика, коли у двері нашої резиденції постукали.

– Хто б ти не був, іди назад, поки цілий! – негостинно відповів на стукіт Остер.

– Це викладач Гроумель! – пролунало за дверима й мій настрій миттєво зіпсувався.

– Ітоне, тільки мовчи. Візьми пиріжок і жуй, ніби ти не при ділах.

Ставлю свою недопиту пляшку під стіл і хапаю по пиріжку в кожну руку.

– Заходьте, містере Гроумель! – майже люб’язно запрошує викладача наставник.

Двері відчиняються і входить Гроумель, в ідеально випрасуваному костюмі й намащеним за останньою модою волоссям.

– Ваша Високість! Я маю вас попередити, що подібна поведінка не відповідає моральним нормам цього навчального закладу! – видає явно заздалегідь підготовлену фразу викладач.

– Так? Тоді звільніть мене…

– Але я не можу…

– Попросіть ректора.

– Він не стане…

– Тоді навіщо ви тут, Гроумель? Читати лекції мені, братові Імператора? А ви чи не багато собі дозволяєте? – голос Остера все посилюється і до кінця фрази гримить так, що шибки у вікнах деренчать.

– Я… не мав на увазі… просто хотів повідомити…

– Повідомили? Вільні! Поки що я не подав на вас скаргу за порушення субординації!