Розділ 17

Арта

Я відчуваю, що Остера зараз немає в Академії. І хоча його відлучення – звичайна справа, так надовго він ще жодного разу не зникав. До того ж у нього тепер є підопічний, і як наставник, Остер не повинен надовго залишати його без нагляду. Тим більше з огляду на ставлення до Ітона однокурсників.

Сьогодні в Академії вихідний і мені нема чим себе зайняти, тож я вийшла з дому без жодної мети, але ноги самі собою привели мене до резиденції диких. Після того як Ітон повідомив мені, що охорона Остера полетіла з ним, я трохи заспокоїлася і прийняла пропозицію Ітона прогулятися.

Ми не поспішаючи йдемо лісом, втоптаною стежкою під зеленими кронами дерев. Повітря наповнене запахом вологого ґрунту та квітучих трав. Я насолоджуюся природою, і ми розмовляємо про всілякі дрібниці, обмінюємося враженнями, і просто насолоджуємося тишею та спокоєм.

Несподівано Ітон зникає в кущах, щоби повернутися через кілька секунд із зайцем у руках. Бідолашна тварина! Добре, що хлопець не поранив його. Але я в шоці, пропозиція Ітона з’їсти зайця, псує мені настрій. Тож прошу друга відпустити нещасну тварину. До того ж мені не сподобалося, що розмова перейшла на моїх батьків і моє небажання обертатися.

Дякувати Богам, ми підійшли до мети нашої прогулянки й розмова на неприємну мені тему закінчилася.

Заходимо всередину, робимо замовлення і чудово проводимо час, поки не з’являється Остер.

Остер

Повертаюся до Академії та не виявляю Ітона. Мало того, я виразно відчуваю запах Арти! Вона була тут зовсім недавно. Налаштовуюсь на Ітона і з’ясовую, що він зараз у барі, за межами Академії, причому не один.

Я в сказі! Злітаю і за хвилину приземляюся на майдані перед баром, побивши всі свої особисті рекорди швидкості.

Вриваюсь у заклад, так і є! Ітон попиває веселющий напій і мило розмовляє з Артою! Витягую свого підопічного з бару й нітрохи не соромлячись, влаштовую йому наганяй у присутності дівчини, студентів та викладачів. Відправляю його до Академії та підходжу до Арти.

– Ходімо, я проведу тебе додому.

– Провожатих не потребую!

– Але сюди ти не одна прийшла! Отже, і повертатимешся із супроводом. Це не обговорюється! – роздратовано гарчу у відповідь.

Всю дорогу до будинку ректора йдемо в повній мовчанці. Рік чекає на нас на порозі свого дома. Ймовірно, йому вже доповіли про інцидент у барі.

– Арто, йди до своєї кімнати. Пізніше поговоримо, – ректор невдоволено морщиться, почувши від дівчини запах напою, що веселить.

– Що відбувається, Остере? Ти напоїв Арту? Сподіваєшся у такій спосіб її підкорити, скориставшись неосудним станом? Не чекав від тебе такого!

Тепер уже кривлюсь я.

– Вона вжила до моєї появи, я б їй ніколи не дозволив!

– Ось як? – миттєво «перевзувається» Рік, – ти в нас прихильник тримати жінок у вузді?

– Я не вважаю нормальним вживання напою, що веселить, у громадському місці. Ким би там не було. А тим більше в компанії.

– То може проблема саме в цьому? У компанії? Арта була в барі з Ітоном, так?

У відповідь я тільки скриплю зубами, а тим часом Рік продовжує:

– Дай дівчинці спокій, Остере. Я думав, що ви вже все прояснили. Та і хлопець не винен, що ти не можеш визнати поразки.

– Вона моя Істинна! Тож я не відступлюсь. Не вимагай від мене неможливого, Ріку. Примушувати її не буду, але й потурати її захопленню цим диким не збираюсь! – рішуче відповідаю Ріку і йду, не попрощавшись. Мені, як члену імператорської сім’ї, дозволено не дотримуватись етикету. Хоча формально я і є підлеглим ректора, але про мій статус ні я, ні він не забуваємо.

Ось тільки мої шанси досягти прихильності Арти вкотре впали, навіть не беруся описати до якого рівня. Відчитавши Ітона прилюдно і принизивши його, я вкотре продемонстрував свою «зіпсованість і мерзенний характер». Саме так охарактеризувала мене Арта при нашій із нею розмові в столиці, перед тим, як вона вперше від мене втекла.

А якщо ще додати до цього моїх позашлюбних дітей, про яких вона поки що, дякую Богам, ще не знає, то мої перспективи отримати її тепер виглядають дуже примарно. Скриплю зубами, згадуючи свого підопічного примарного дракона.

У паршивому настрої повертаюся до нашої резиденції, Ітон вже закінчив бігати та приніс вечерю. Наголошую, що свою порцію він не з’їв у їдальні, а також забрав до резиденції. Мовчки поставивши переді мною контейнери з їжею, Ітон зібрався піти до себе, щоби поїсти на самоті.

Наказую йому залишитися і повечеряти як годиться.

Намагаюся якось порозумітися з хлопцем, хоч і не відчуваю за собою жодної провини, але випадково чіпляю його за хворе. Виявляється, його батьки загинули, і він усе ще це переживає.

Ось що мені з ним робити далі? Слава Богам, до кінця навчального року залишається не так багато, та за цей час мені треба щось вирішити й з наставництвом, і з моєю опалою, і з Артою.