Розділ 16

Ітон

Коли Остер не повернувся вранці, я не дуже засмутився, однак коли він не з’явився і ввечері, почав нервувати. Не те щоб я скучив за наставником або мені не вистачає його товариства й напружує тиша в голові, я турбуюся, що з ним могло щось трапитися. Але найбільше мене здивувала Арта., яка на третій день відсутності наставника, прямо з ранку прийшла до нашої резиденції.

– Привіт, Ітоне! – вітається вона.

– Привіт, Арто! Не чекав тебе побачити!

– Може я скучила, – сміється дівчина. – Сьогодні занять немає, а на сніданку тебе не було.

Я аж подих затаїв, дивуючись. Арта за мною скучила?

– Залишилася вечеря, яку брав для наставника,  я її й з’їв на сніданок.

– Зрозуміло. А що, Остер ще не з’явився?

– Поки що ні. Навіть не знаю, чи треба повідомляти про це ректора.

– Він сам полетів чи з охороною?

– З охоронцями. Вони його постійно супроводжують.

– Тоді можна не переживати! – Дівчина полегшено зітхає, і я засмучуюсь, розуміючи, що вона не за мною скучила.

Скриплю зубами й несподівано для себе пропоную:

– Хочеш прогулятися?

– Академією? – сміється вона. А я забуваю про заборону наставника виходити за стіни навчального закладу та пропоную:

– Ні, звичайно! Кажуть, тут бар є недалеко. Прогуляємось? Ти там ще не була?

– Ні, не була, але чула… А знаєш що, пішли в бар!

Я зрадів, може спочатку Арта і прийшла дізнатися про Остера, але гуляти вона йде зі мною!

Ми виходимо за територію Академії та неквапливо прямуємо до бару, розташованому в найближчому містечку. Навколо академії густий ліс, але доріжка до нашої мети добре втоптана. Заблукати нам не загрожує, і ми не поспішаючи йдемо весняним лісом. Якоїсь миті мимо нас прошмигнув заєць, і я миттєво зреагував – частково обернувся і підхопив видобуток.

З переможним виглядом простягаю тварину Арті, але побачивши її перелякані очі та огиду, розумію, що мої мисливські здібності – це не те, чим можна її підкорити.

– Він… він живий??

– Зараз прикінчу. Обернешся і з’їси сирим або приготуємо?

– З-з’їсти с-сирим? – заїкається дівчина, продовжуючи із жахом дивитися на тварину, що тріпочеться в моїх руках.

– Зараз я його доб’ю та приготуємо! Якщо ти не любиш сире м’ясо.

– Відпусти його!

– Що?

– Відпусти зайчика, ти ж його не сильно поранив?

Я, звичайно, дивуюся, але відпускаю видобуток, хоча мій дракон і не був дуже щасливим. Його б це дрібне звірятко не наситило, але як підношення дівчині цілком підійшло б. Ось тільки дівчина також не в захваті. А я не витримую та запитую:

– Ти що, взагалі не полюєш і не їси сире м’ясо?

– Ні.

– А твоя дракониця, як вона це переживає?

– Моя дракониця? Я ніколи не оберталася і не збираюся!

У цей момент я проводжав тужливим поглядом зайця, що тікає, тому до мене не відразу дійшли слова Арти.

– Ти жодного разу не оберталася? - здивовано перепитую.

Упс…

– Мої батьки вважають, що використовувати звірину іпостась – це ознака нецивілізованості.

– А ти, ти тож так думаєш?

– Я не знаю… Чесно кажучи, я просто боюсь…

– І ніколи не хотіла спробувати?

– Хотіла, але поки що не можу на це наважитися. Змінімо тему, Ітоне. Дивись! Мабуть, ми вже майже прийшли!

Ми виходимо з лісу і практично відразу опиняємось у потрібному місці. Усе містечко – дві вулиці, що перетинаються, з мерією та баром у центрі.

Заходимо до закладу, і я питаю Арту:

– Візьмемо веселющого чи сік?

– Ти вже повнолітній? – сміється дівчина.

– Звісно! – відповідаю, трохи соромлячись. По мені що, не видно?

– Тоді веселющий!

Я беру парочку пляшечок напою, що веселить, і ми сідаємо за далекий столик. Поступово бар заповнюється мешканцями академії та не лише студентами. Я помітив також й кілька викладачів. Доглядають нас чи прийшли розслабитися, як і ми? На території Академії вживання напоїв, що веселять, заборонено, але ніхто не заважає нам вживати за її межами. Головне, щоб не було наслідків.

Ми з Артою непогано проводимо час, говорячи про всілякі дрібниці, і вже закінчуємо по другій пляшечці, але поява Остера зіпсувала все.

Буквально увірвавшись у приміщення і побачивши нас з Артою, наставник схопив мене за комір і виволік на вулицю.

– Я тобі дозволяв виходити за межі Академії?

– Ні.

– До того, я тобі чітко і ясно сказав, що забороняю покидати територію академії без дозволу. Так?

– Так.

– Марш додому! Бігом!

Від сорому я не знаю, куди себе подіти. Наставник влаштував мені прочухана в присутності Арти та кількох десятків студентів! Червоний, як переварений іссіміор, я бігом вирушаю до Академії, навіть не попрощавшись з Артою.

«Я за тебе з нею попрощаюся і навіть проведу додому! А ти, як повернешся – десять кіл по плацу. І не забудь узяти на мене вечерю в їдальні!

Не смію навіть скиглити у відповідь. Повертаюся до Академії, та відбігавши покарання, швидко забираю зі їдальні їжу й повертаюся до нашої резиденції.

Остер уже сидить у вітальні в очікуванні вечері.

– Сядь! – гаркає на мене, коли я поставивши його порцію на стіл, збираюся піднятися до себе й повечеряти на самоті. – Їж.

Мовчки з’їдаю свою порцію, зголоднівши після пробіжки й питаю дозволу піти до своєї кімнати.

– Незадоволений? – шипить на мене Остер.

Наставник ще і знущається! Я маю бути щасливим, що він мене принизив перед усіма??

– Не порушуй і не буде покарання. Міг би знати такі елементарні речі! Погано тебе батьки навчили!

Це була остання крапля…

– Мої батьки загинули. І не смій їх ні в чому звинувачувати! – вибухаю я.

– Гей, хлопче, я не знав. Беру свої слова назад!

Само собою, вибачень не було, та я на них і не чекав. Настрій у мене остаточно зіпсований і я, сухо попрощавшись із наставником, вирушаю до своєї кімнати.