Розділ 13

Остер

Я відразу відчув, що Арта десь поряд, а потім і вчув її запах. Мій дракон одразу замуркотів, як робить це завжди, варто тільки йому відчути нашу Пару. А потім завив, коли зрозумів, що вона знову від нас вислизає. Це катування триває вже більш як три роки. Наша Істинність не може ініціалізуватися, поки Арта не обернеться хоча б один раз. Я міг би триматися від неї якомога далі, але я не в змозі втратити можливість бачити її, відчувати присутність поряд та вдихати її запах. І я продовжую мучити себе, тягнучись за нею як прив’язаний, куди б вона не вирушила…

Намагаюся привести свої думки до ладу, точніше забути, що Арта тільки що була зовсім поруч, але вкотре проігнорувала мене та втекла.

Ітон входить у резиденцію, ставить контейнери з обідом на стіл і сідає поряд зі мною. Мовчки розпаковуємо їжу та обідаємо, поки все не охололо.

– Не хочеш пополювати сьогодні? – раптом питаю хлопця.

Час від часу мені треба полетіти кудись, де немає такої кількості людей із їхніми думками. Я не можу постійно ставити блоки, це втомлює. Зазвичай, я літаю один. Адже саме в цьому сенс – побути на самоті!

Чому я зараз запропонував Ітону летіти зі мною? Не знаю.

– Було б непогано, – погоджується він.

І я продовжую:

– Добре, на вечерю до їдальні не підеш, полетимо, спіймаємо свіжатину. Ти їси сире?

– Звісно! Я ж дикий! – посміхається Ітон. І продовжує, – але на заняття я завтра не піду.

– А післязавтра? – запитую, уже заздалегідь знаючи відповідь.

– Я кидаю Академію, – насупившись повідомляє мені хлопець.

– І що далі плануєш робити? Ти порушиш наказ вашого короля! Ти ж не думаєш, що тобі це просто так із рук зійде, тільки тому, що твій брат – друг короля Ердана?

– Ось тільки брата не треба приплітати! Я сам розберусь. У Дикі Землі я не повернуся. Полечу кудись якомога далі звідси та від дому.

– Втечеш, значить. Геніально. Мандруватимеш світом, полюючи чи жебракуючи… Романтика!

Ітон у відповідь тільки тихо гарчить, а я продовжую:

– Може навіть дружиною обзаведешся, оселитесь десь у селі, поля оброблятимете. Городик заведете. Жаль, звичайно, що братів ти більше ніколи не побачиш. Але те таке, значущість кровного зв’язку сильно перебільшують. Тим більше якщо не обертатися.

Ітон уже тихо скиглить, і я вирішую не мучити більше хлопця та несподівано гаркаю на нього:

– Не дуркуй, Ітоне! Ти маєш закінчити навчання! І саме для цього я тут. Я твій наставник, і не дозволю тобі занапастити своє життя. Сьогодні летимо полювати, а завтра на заняття підемо разом.

Ітон

Коли Арта запропонувала мені допомогти донести їжу до нашої резиденції, я дуже здивувався, але зрадів можливості побути з дівчиною. Арта мені подобається, і я не проти був би продовжити знайомство з нею. Ось тільки з Академії я йду. Не чекатиму поки мене виженуть. Завтра піду до ректора та напишу заяву з проханням відрахувати мене.

Звичайно, брат мені цього ніколи не пробачить, але навряд чи я про це дізнаюся. У Дикі Землі з ганьбою я не повернуся. Може колись, якщо зможу чогось досягти… Але навряд чи вже на лікарській ниві. Я належу до Роду Примарних Драконів, швидкість, з якою я можу літати, у кілька разів вища, ніж у будь-якого найшвидшого дракона. Тож роботу я завжди собі знайду.

Занурившись у невеселі роздуми, я і не помітив, як ми з Артою підійшли до резиденції.

Я не запрошую дівчину зайти до нас, знаючи, що наставнику не подобається, коли я з нею спілкуюся. Не розумію, чому? Яка йому справа, з ким я проводжу вільний час. Чи він сам на неї око поклав?

Судячи з того, як дівчина зніяковіла, ледве підійшовши до нашої резиденції, так воно і є! А я сподівався, що саме я їй цікавий!

Арта віддає мені контейнери з їжею і мовчки йде. Я теж нічого не говорю.

Заходжу до хати та викладаю все на стіл. Сідаю поряд з Остером, і ми мовчки починаємо їсти.

Пропозиція наставника полетіти ввечері на полювання мене здивувала! І втішила. Це саме те, що мені зараз треба! Політати, відчути свободу, силу мого дракона, заспокоїтись та подумати. Здається, я починаю до Арти щось відчувати. Щось більше, ніж просто дружба та подяка.

І наставник має рацію, я не повинен кидати академію, позбавляючи себе майбутнього. Тим більше зараз, коли я починаю прив’язуватися до Арти.

Через годину по обіді, наставник кличе мене й ми виходимо з резиденції. Погода чудова та полювання обіцяє бути вдалим.

Щойно ми злітаємо, я одразу відлітаю далеко вперед.

«Сподіваюся, ти не намагаєшся втекти?» – чую у своїй голові голос Остера.

«Ні, просто крила розминаю».

«А ти справді спритний, мені ще не доводилося бачити політ Примарного Дракона. Я знав, що ваш Рід відноситься до швидкісних, та я безліч інших швидкісних перебачив, але ти дійсно крутий! Як брат дозволив тобі піти в лікарі й не прибрав у свою службу екстреного зв’язку?

«Що означає «дозволив»? Я захотів стати лікарем. Чому він повинен був мені дозволяти чи забороняти?» – дивуюся я, викликаючи у відповідь здивування Остера.

«Але ж він старший брат!»

«І що? Це моє життя, я хотів стати лікарем, і я стану їм!»

«А ця думка мені подобається! Тобто, ти вже передумав відраховуватися з Академії?»

«Передумав…» – відповідаю наставникові, несподівано підриваючись під його величезного чорного дракона і збиваючи того з курсу повітряним потоком.

«Гей, акуратніше! А то отримаєш у мене!

Ага! Спіймай спочатку!» – сміюся, намотуючи навколо нього кола і створюючи завихрення.

«Ну нічого, ось приземлимося, я тобі це пригадаю!» – сміється Остер у відповідь, насилу утримуючи рівновагу.

«Дивися! Олені!» – повідомляю наставнику, і відразу припиняю балуватися. Чекаю коли Остер наблизиться до стада, щоб ми могли одночасно спікірувати та спіймати видобуток, не розлякавши усіх.

Злагоджено підхоплюємо по жирненькому звіру і приземляємося на найближчій галявині. З насолодою рву пазурами видобуток і вгризаюсь у свіжатину.