Розділ 8

Остер

З того моменту, як мене «нагородили» студентом із Диких Земель, моє життя суттєво змінилося. І якщо воно й раніше складалося з постійних протистоянь, але тільки в основному з братом і незаміжніми дамочками, то тепер мені додалися ще й ці емоційні гойдалки з Ітоном.

Не сперечаюся, хлопець гарний і навіть правильний, але йому не пощастило отримати в наставники саме мене. І справа не в моєму поганому характері, хоча це теж може бути проблемою, справа в чутках, які оточують мене і стали причиною мого вигнання зі столиці. Усі довкола впевнені, що я прихильник одностатевих стосунків… І я нікого не намагаюся переконати в протилежному.

Досі мене все влаштовувало. А ось в Ітона через це виникли проблеми. Негласний бойкот, який супроводжує мене скрізь, автоматично поширився на мого підопічного. Хлопець не звик до такого відношення, плюс з’явиться в новому колективі наприкінці навчального року, теж серйозне випробування. Для нього. А для мене це просто розвага, яких так мало в цьому Богами забутому місці.

Я чудово розумію, що довго Ітон тут не протягне. В Академії не люблять чужинців, а гостей із Диких Земель – тим більше! Тут ще добре пам’ятають наслідного принца Ердана та його молодшого брата принца Раяна. Але статус представників королівської сім’ї надійно боронив їх від нападок студентів. Та й наявність у кожного наставника та чотирьох охоронців, що прибули з ними, теж було вагомим аргументом, то в Ітона такого захисту немає. А я не збираюся грати роль няньки. Я тут теж не з власної волі. І без цього дикого мені жилося набагато спокійніше.

Учора я полетів до брата, щоб укотре поговорити з ним і спробувати домовитись. Як і в попередні рази, це ні до чого не призвело. Саттон залишився непохитним, і моє заслання в Академію, як наставника для молодняку, ​​не скасовано. Я спробував натиснути на те, що цей хлопчик, Ітон, не винен, і в нього через мене виникли проблеми, але імператор лише посміхнувся.

– Ось і подумай над наслідками своїх вчинків, Остере! Якщо тобі начхати на імідж імператорського Роду, то може ти хоч цього дикого хлопця пошкодуєш? І припиниш, нарешті, свої пригоди?

– Саттоне! Ти ж чудово знаєш, що всі ці чутки абсолютно необґрунтовані!

– Ось і доведи це! Одружися та обзаведися потомством, і чутки розсіються самі собою!

– Якщо я й одружуся, брате, то вже точно не на Ельвірі з Роду Смарагдових! – гарчу у відповідь, чудово знаючи, до чого, точніше, до кого Саттон хилить.

– А чим вона тебе не влаштовує? Ми з її батьком давні друзі, а Ельвіра хоч і дурна, але ваші дракони ідеально виглядають поруч при будь-якому освітленні.

– На цій безмозкій зеленій курці я ніколи не одружуся!

– У такому разі, Остере, тема вичерпана та розмова закінчена. Повертайся до Академії. Це наказ! Нам більше нема про що розмовляти.

Не стримуючи утробного гарчання, виходжу з кабінету імператора. Охорона проводжає мене, точніше – випроваджує, до головних воріт імператорського палацу. Я більше нічого не можу зробити, та вимушений повернутися до Академії не з чим.

Обертаюся і злітаю. Але, промахавши крилами в бік Академії десь із пів години, міняю курс. Мені треба декого відвідати, якщо я вже тут недалеко опинився…

Ітон

Як не дивно, але цього дня більше нічого не відбувається. Після спільного обіду в їдальні проводжу Арту до будинку ректора, де вона живе, та йду до нашої резиденції.

Остер повертається тільки під ранок і одразу ж завалюється спати. Вранці збираюся на заняття в повній тиші, намагаючись не галасувати, щоб не розбудити наставника. Навіть думки контролюю, налаштовуючись на практичне заняття з хірургії та перераховуючи подумки всі дві тисячі п’ятсот сімдесят вісім кісток скелета дракона.

На всіх парах Арта сідає поряд зі мною, викликаючи зубовний скрегіт у Горіса.

Посміхаюся подумки – комусь після занять сьогодні точно доведеться регенерувати!

На обід у їдальню ми з Артою теж вирушаємо разом, і я вже майже перестаю шкодувати, що потрапив до імперської Академії. Після обіду вже традиційно проводжу Арту до будинку ректора. Ми весело розмовляємо та сміємося, поки перед нами не виникає мій наставник. Причому, абсолютно не проявившись попередньо в моїй голові, що мене дуже здивувало.

– Марш до резиденції, Ітоне!

Прокинувся на мою голову. Рано я розслабився!

– Бігом! – гарчить наставник, і я спочатку приходжу в сказ – так зганьбити мене перед дівчинкою! А потім починаю тихо скиглити. Адже, схоже, усі ці чутки про уподобання Остера, не такі вже й безпідставні! У його поведінці явно відчувається прояв ревнощів. Некрилаті Боги! Мені тепер що, у кімнаті зачинятися вночі? А чи є там взагалі замок, чи хоч якась засувка?

Ідіотська думка! Адже, якщо наставник захоче увійти до моєї кімнати, йому навіть частково обертатися не доведеться – плечем двері виламає не дуже напружуючись.

Діставшись до нашої резиденції, одразу підіймаюся нагору – до своєї кімнати, та на деякий час замислююсь, розглядаючи засув на внутрішній стороні дверей. Тож зачиняти її чи ні?

Двері хоч і не дуже хисткі, але Остер великий і міцний чоловік, навіть не в частковій трансформації. У дверей та й у мене проти нього шансів немає.