Розділ 7

Ітон

Весь наступний день Остер ходить зі мною на заняття і відверто бавиться. Сидячи поряд зі мною на парах із напівприкритими очима, недбало розвалившись і витягнувши ноги, він змушує викладачів робити всілякі трюки.

Викладач хірургії, наприклад, під ментальним впливом Остера, після кожного речення підстрибує, кланяється і, підморгнувши всім присутнім, додає: «Чи то ще буде! Я тільки почав!»

Нещасний викладач, вирахувавши, що подібні його дії супроводжують лише закінчення речення, постарався та закрутив свою промову так, щоби максимально уникнути цього. Повинен сказати, що повний опис скелета доісторичного дракона, виражений однім реченням, був не лише пізнавальним, а й викликав бурхливий регіт у студентів.

Викладача етикету містера Гроумеля, наставник змусив читати лекцію у віршах, але коли нещасний не зміг підібрати риму до слова «інаугурація» він із криком «Я звільняюся із цієї обителі невдячних законовідступників» та вибіг з аудиторії, нас з Остером знову викликали до кабінету ректора. Тобто викликали цього разу не мене, я просто додаюся до наставника як невіддільна частина.

Не знаю, про що вони там із ректором розмовляли, але на третю пару я пішов без Остера.

– Привіт, Ітоне. Ти один? А де твій наставник? – цікавиться Горіс, не знайшовши Остера поруч зі мною.

– Ви за ним уже скучили? Покликати?

– А тобі хіба не сподобалося, як він із наших викладачів клоунів зробив?

– Не дуже взагалі…

– Та гаразд, було ж весело!

– Коли я хочу повеселитися, то вирушаю до відповідного закладу. А сюди я прилетів учитись.

– Який ти зануда, Ітоне!

– А ти, Горісе, ледар! – приєднується раптом до нашої розмови Арта.

– А ти, Арто, – передражнює дівчину Горіс, – не лізь у чоловічі розмови!

– Ну, ну, саме так усе й починається – спочатку чоловічі розмови, потім чоловічі ігри та розваги? – підморгує нам Арта й тікає, сміючись.

А я тільки риплю зубами, чудово розуміючи, на що вона натякає! Горіс теж якось одразу втратив цікавість до розмови зі мною і пересів трохи далі.

Знову залишаюся на самоті, але тепер я можу зосередитися на навчанні! Й однокурсники не заважають, і в думки ніхто не лізе. Прямо підозріло й навіть трохи нудно.

«Та тут я, тут. Зайнятий трохи. Тебе що, уже до ректора викликають?»

«Так пара ще навіть не почалася!»

«А, точно, ну в тебе ще є час! Але все ж постарайся сьогодні нічого не наробити, мені треба відлучитися, повернуся вночі. Не підставляй мене, бо примушу з’їсти всіх золотих рибок ректора! А він тобі цього ніколи не пробачить…»

Зважаючи на те, що наставник змусив викладача читати лекцію у віршах, анітрохи не сумніваюся, що він зможе виконати свою загрозу. Тож намагаюся не розслаблятися і виправдати надану мені наставником та керівництвом королівської Академії довіру.

В аудиторію заходить викладач, і я поринаю в навчальний процес, але час від часу поглядаю на Арту. А дівчисько, треба віддати їй належне, не тільки симпатична, а й розумна. Мене одразу до неї потягнуло. Цікаво б ще на її драконицю подивитися. Ця думка сподобалася моєму дракону, і моя друга іпостась відразу ж пожвавішала, схвально забурчавши.

«Не пускай слини, – обламую свого звіра, – нам тут нічого не світить. Таке дівчисько, напевно, уже з кимось. Уже кінець навчального року, напевно, у неї хтось є».

Мій дракон скривджено заповзає в глибину моєї свідомості, а я знову намагаюся зосередитися на навчанні.

Але виходить у мене це погано, і час від часу я залипаю на стрункій дівочій фігурці.

– Добре роздивився? – усміхаючись питає Арта, підійшовши до мене після пари.

– Кого? Тобто що? – мало не спалився я.

– Мене. Ти ж усю пару на мене витріщався! – продовжує посміхатися дівчина.

– Я… – здається, я втратив здатність розмовляти. Зазвичай, у мене не буває проблем зі спілкуванням, і з дівчатами в тому числі. Особливо із дівчатами... Але зараз я не знаю, що відповісти на таке пряме звинувачення. Хоча, а в чому проблема? Пряме питання вимагає прямої відповіді! – Роздивився, але хотів би краще… На обід ідеш?

– Запрошуєш?

Дівча явно заграє зі мною і з кожною хвилиною подобається мені все більше.

– А чому б і ні! Якщо ти не боїшся… – обережно зондую ґрунт.

– Чого мені боятися чи кого? Тебе?

– А чого тут усі від мене сахаються?

– Не від тебе, а від твого наставника.

Ну ось, почалося…

– А ти його не лякаєшся? – огризаюся у відповідь.

– Ми з ним уже домовилися.

Я трохи напружуюсь після цих слів дівчини, але не особливо замислююся про їхній сенс.

– То що, йдемо до їдальні? Чи будеш як усі – сахатися від мене? – отже, я це зробив! Запросив дівчину, яка мені сподобалася. Нехай і не на повноцінне побачення, але я зробив перший крок.