Розділ 5

Ітон

Слава Богині Гір, студенти на семінарі ще не в курсі хто мій наставник, тож семінар проходить без косих поглядів у мій бік. Мені, навіть, пробачили мою неявку з ранку! Ректор Рік особисто прийшов і вибачився за мою відсутність, пославшись на важку дорогу. Щоправда, він так подивився на мене, що я зрозумів – це справді востаннє, коли він пробачає мені помилку. Будь-який наступний візит до ректора загрожує для мене серйозним відпрацюванням.

Оскільки тема семінару «Теорія та практичне застосування примусового обороту» мені непогано знайома, я не просто слухаю, а й разом із рештою студентів беру активну участь в обговоренні.

І все було добре, поки Некрилаті Боги не смикнули мене згадати про траву пірмалісу. Так, її зовсім недавно почали застосовувати для примусового обороту в Диких Землях. Але ж вона реально працює! І навіть у тих випадках, коли традиційний корінь трискону не має потрібного ефекту. А така проблема, як виявилося, трапляється досить часто.

Звісно (​​принаймні я так думав), що семінар організований для обміну думками та інформацією. Тому я і спробував розповісти про новий препарат, який уже деякий час успішно застосовується в королівстві.

Що тут розпочалося! Після звинувачення в невігластві я намагаюся виправдатися і розповісти про практичні випадки застосування витяжки з трави пірмалісу для примусового обороту, чому свідком кілька разів був особисто. Ще трохи посперечавшись і отримавши звання шарлатана, я отримую від лектора наказ негайно покинути семінар і прийти до ректора.

Некрилаті Боги! Я ще і дня не провчився в імперській Академії та мене, зважаючи на все, сьогодні ж відправлять назад!

У цьому є лише один плюс – двадцять кіл мені бігати не доведеться. Принаймні не тут так точно. Що придумає мені Фрай, коли я з ганьбою повернуся додому, я навіть боюся собі уявити.

«І не сподівайся! Спочатку пробіжка, а вже потім додому!»

«Угу…» – приречено відповідаю наставникові.

Виходжу з аудиторії та вже добре знайомою мені дорогою вирушаю до кабінету ректора.

Уже біля дверей розумію, що про мою поведінку йому навряд чи встигли доповісти, тому вирішую поки що сходити до їдальні. До вечері ще далеко, але там мають бути пиріжки! Фрай розповідав, що вони тут дуже смачні.

Хто б сумнівався в тому, що це буде неправильне рішення.

По-перше, я зустрів у їдальні містера Гроумеля – викладача етикету. Він мене не злюбив відразу й судячи з усього, виключно через моє громадянство.

По-друге, у їдальні мої однокурсники якраз щось святкували. Пиріжків, звісно, не залишилося, а ось коментарями на мою адресу «нагодували» досхочу.

Та на закуску, я натрапив на викладача семінару, який активно пояснював щось ректорові Ріку, і при цьому вельми агресивно розмахував руками у мій бік.

Залишилося для повного щастя тільки зустріти мого наставника.

«Ти чому не біля кабінету ректора досі??»

А ось і він! Хто б сумнівався! Коли все йде шкереберть, наставник мені тут, як вишенька на торті.

«Я з тебе вишеньку зроблю! Ану марш до ректора!»

«Так він зараз у їдальні!»

«Бажаєш прочухана у присутності свідків отримати??»

Ой, про це я не подумав.

«Але я подумав. Марш до адміністративного корпусу!»

Із задоволенням виконую наказ наставника, точніше намагаюся його виконати, але слова ректора наздоганяють мене вже у дверях.

– Ітон, повернися! Що ти там влаштував на семінарі?

Стогну подумки й чую такий же протяжний стогін наставника у своїй голові.

– Я… Ми трохи розійшлися в думках із шановним викладачем…

– Трохи? У думках? Молодий чоловік, ваша «думка», як ви називаєте застосування трави пірмаліса для примусового обороту, це чистої води шарлатанство! Я – особистий лікар Імператора! Та стверджую, що озвучування подібних «методів лікування» є, як мінімум, проявом лікарської безграмотності! А спроба нав’язати свою думку незміцнілим умам студентів Імперії є взагалі диверсією. Ви тут для того, щоби підірвати основи безпеки Імперії?

Стогну знову. Здається, мене щойно звинуватили в спробі замаху на безпеку Імперії! Отже, я встряв. Тепер варіант із відрахуванням з Академії за прогули мені здається набагато приємнішим та безпечнішим формулюванням.

– Вибачте, я зовсім не хотів зазіхати на чиюсь безпеку… – намагаюся якось виправдатися, оглядаючи їдальню. Мені б тільки до вікна дістатись, вискочити й обернутися, і валити з Імперії додому! Поки ще не відправили на місцеві копальні. Хоча, за загрозу безпеці й стратити можуть… І наставник щось стих. Що мені робити?

«Тихо. Не сперечайся і не сіпайся. Зараз розберемося!»

– До мого кабінету! – наказує мені ректор, і я радісно вибігаю зі їдальні. Зараз обернусь і ламануся в бік королівства. До самого кордону не зупинятимуся!

«До кабінету ректора, я сказав! Ти ж чув наказ? І не здумай не послухатися!»