Розділ 4

Ітон

На заняття цього дня я не пішов. Наставник у моїй голові не проявляється, тож вирішую просто пройтися прогулятися околицями Академії. Навіть не став обертатися, бо налітався вже. Та й не хочу маячити, очі мозолити. Примарних драконів в Імперії немає, так що всі в мене пальцем тикатимуть і посміюватимуться.

Навколо Академії досить густий ліс, але подекуди витоптані стежки. Вибираю найширшу з них і, намагаючись ні про що не думати, не поспішаючи прогулююся, краєм ока відзначаючи наявність лікарських трав, у тому числі й досить рідкісних. Мабуть, трохи зберу дорогою назад.

«Навіть не думай! Тут усе враховано та записано. Кожна лікувальна травинка та корінець. Усі зберуть, коли й кому треба. А якщо будеш добре поводитися, то й без твоєї допомоги. І, до речі, плюс по п’ять кіл за кожну пропущену пару! Можеш на заняттях хоч взагалі не з’являтися. Мені байдуже. Зі своїм королем та міністерством фінансів сам потім про оплату домовишся, коли тебе відрахують за неуспішність!»

Вию та злітаю в повітря. Може, я ще на останню пару встигну? Скільки мені там уже бігати? Вранці вже п’ятнадцять заробив і ще дві пари прогуляв. Двадцять п’ять…

Некрилаті Боги! Був би в мене доступ до моїх фінансів, я повернувся б додому, заплатив би все, що королівство витратило, відправляючи мене сюди, і забув би як страшний сон і академію, і наставника, й Імперію!

Ось тільки замкнене коло виходить. Поки я не маю освіти, доступу до спадщини в мене не буде. Такий заповіт батька. А отже, мені доведеться якось перетерпіти. Залишилося трохи більш як два роки. До кінця першого курсу зовсім небагато залишилося.

У два помахи крила опиняюся в Академії та встигаю до початку третьої пари. «Вдало» я встиг. Містер Гроумель не прощає пропуску його лекцій. Наслухався про нього від брата.

Сідаю одразу окремо від усіх, щоб не привертати до себе увагу, коли однокурсники почнуть пересідати від мене якомога далі. Тому дивуюсь появі в мене сусідки.

– Арте? Ти що, не знаєш хто мій наставник?

– А до чого тут Остер?

– Точно не в курсі…

– Якщо ти про чутки, які про нього ходять, то, по-перше, мені начхати, а по-друге, це тільки чутки. І по-третє, ти ж не до чого??

– Звичайно, не до чого!

– Питання вичерпане? Ти де дві пари пропадав? Ректор приходив, хотів тебе особисто групі представити.

– Ой. Не гарно вийшло.

– Ага, ректор Рік такого не любить! Отже, після занять зайдеш до нього, він на тебе чекає у своєму кабінеті.

«Гарний» початок. Наразі ще відпрацювання від ректора додасться. Так що бігати я сьогодні, схоже, аж до ранку буду.

«Сам винен!»

Та що таке! Цей у моїй голові тепер цілодобово буде??

«Можемо домовитися…»

«Про що?» – Вперше з власної ініціативи відповідаю наставнику.

«Не прогулюєш заняття, ночуєш у резиденції, без мого дозволу за ворота – жодного кроку. І я у твоїй голові тільки з підйому до вечері. Решта часу – вільний як вітер. У межах розумного, звичайно!

«Згоден!»

«Домовилися. А ти мені починаєш подобатися, дикий малюк!»

Я подумки стогну, чим викликаю сміх у свого наставника.

«Не в цьому плані, мій хлопчику! Принаймні поки що!»

Після пари прямую прямо до кабінету ректора. Мені здається чи Горіс співчутливо подивився мені вслід?

Не сильно поспішаючи (а хто стрімголов летітиме до ректора для догани?), добираюся до кабінету ректора. Я, хоч і не дуже старався, але при цьому трохи поблукав територією Академії.

«Ти вже забув, де адміністративний корпус? Може кілька додаткових кіл на пробіжці покращать твої здібності орієнтуватися?»

Та що таке! Ще п’ять кіл я точно не потягну, тому майже миттєво знаходжу дорогу до кабінету ректора.

Підходжу до дверей і зупиняюся, збираючись із духом.

– Заходь уже! – чую раптом голос ректора. Як він здогадався, що я тут?

«А я навіщо? Вирішив тобі трохи допомогти, сам то ти ще з пів години нудився б перед дверима! А тобі ще бігати…»

«Дякую, шановний!» – шиплю я подумки й рішуче заходжу до кабінету.

– Здрастуйте, ре… – перериваюся на пів слові, побачивши ректора Академії з клоунським ковпаком на голові.

– Привіт, Ітоне. Ну, як я виглядаю?

– Н-незвичайно…

– Так? Заїкатися від сміху почав?

– Н-ні, – трохи заїкаюся, але зовсім не від сміху. Щось мені цей початок не подобається.

– А я думав, що мені тепер роль клоуна приготовлена. Уявляєш? Приходжу сьогодні на заняття, щоб особисто представити нашого гостя з Диких Земель. А його – не має! Ось тоді я і пошкодував, що ковпак із собою не прихопив. Якщо я посміховиськом для студентів став, то підготуватися треба було!

– Вибачте, ректоре… Я… Я трохи не готовий був…

– А зараз готовий? Ти взагалі пам’ятаєш про семінар, на який прибув? Мені довелося його перенести! Двадцять студентів із чотирьох Академій та троє викладачів змушені чекати на тебе одного!!!