Розділ 3

Ітон

Знайомство з моїми новими однокурсниками виявилося набагато приємнішим, ніж із наставником. Мене прийняли привітно, зважаючи на все, студенти з Диких Земель залишили після себе приємне враження. За вечерею ми балакаємо про студентське життя та плани на найближчі вихідні.

– То що, Ітоне, ти на вихідні з нами, до столиці? – запитує один із моїх нових друзів, Горіс. Я вже знаю, що він тут один із ватажків.

– Не знаю ще. Я ж не місцевий, мене наставником навантажили. А що Остер придумає, я поки що не знаю.

– Так твій наставник Остер? – тон Горіса відразу змінюється з привітно-доброзичливого на зневажливо-неприязний.

– Так, уявляєш, як мені «пощастило»?

– Так, маю уявлення. Вибач, Ітоне, але запрошення скасовується.

Після слів Горіса студенти один за одним під різними приводами встають і пересідають за сусідні столики. Останнім йде сам Горіс.

– Ти вибач, Ітоне, нічого особистого, але ніхто з тобою навіть розмовляти тут не буде. Ми з Остером уже… проводили розмову. І досягли, хоч і не одразу, порозуміння, тож він до нас і не лізе більше. А ось тебе він зчитуватиме без жодних проблем. І зовсім не хочеться, щоб усе наше життя в чергове стало об’єктом його нав’язливої ​​уваги та ідіотських жартів.

Ось тепер я, здається, зрозумів, наскільки влип. Щойно прибувши до Академії, я вже приречений бути ізгоєм! І все через мого «вельмишановного» наставника.

Я доїдаю свою вечерю вже без апетиту, хоча треба віддати належне місцевим кухарям – смажене м’ясо та овочі були на висоті.

Прихоплюю кілька пиріжків, які тут можна брати в необмеженій кількості, хто його знає, чи вдасться поснідати, і повертаюся до нашої резиденції.

Остера там немає, і на диво, він не намагається влізти в мою голову. Навряд чи перейнявся і вирішив мене пошкодувати, швидше, зайнятий чимось чи кимось іншим.

Заходжу в першу кімнату, що трапилася, і практично падаю в ліжко. Я втомився за останню добу так, що засинаю, щойно голова торкнулася подушки. Хоча, швидше за все, я вже спав на ходу, інакше помітив би п’ять величезних валіз, недбало кинутих посередині кімнати.

– Підйом! Плюс п’ять кіл!! – репетує над головою мій «вельмишановний». Реальний голос у нього ще гірший, ніж ментальний. Я миттєво підскакую від громоподібного рику та із жахом розумію, що заснув не у своїй кімнаті.

– Зараз бігти? – я ще не зовсім прокинувся і тупо не розумію, що від мене потрібне.

– Куди бігти?

– Плюс п’ять кіл…

– Зараз бігти на заняття! Сніданок ти вже проспав, а додаткові кола – до вечірнього тренування.

– Чи можна питання?

– Валяй, поки я добрий.

– Ви хоч знаєте, що я на лікарському факультеті вчуся, а не на бойовому?

– Чесно? Мені начхати, на кого ти вчишся, але я з тебе бійця зроблю! Повернешся у свої Дикі Землі накачаним і здатним за себе постояти! А якщо ще лікарем станеш, ну що ж, буде тобі бонус за працю! І вистачить балакати, до початку занять п’ять хвилин лишилося!

– Я в душ хотів… Увечері сил уже не було…

– А з душем ти вже пролетів, як і зі сніданком.

Подумки стогну, принюхавшись до себе. Уявляю яке амбре я поширюватиму на заняттях і наважуюсь:

– Я в душ! Плюс п’ять?

– Розумієш… Валі давай, смердить від тебе, як від повії під ранок!

– Так ось чим від вас «пахне»! А я і не зрозумів одразу!

– Плюс…

– П’ять, я зрозумів.

Швиденько приймаю душ і біжу на заняття. На першу годину я вже запізнився, тож у мене тепер з’явився час відвідати їдальню.

Студентів зараз тут майже немає і я полегшено зітхаю. Дуже неприємно, коли тебе демонстративно ігнорують.

Беру сніданок і сідаю в дальньому кутку їдальні. За величезною колоною мене із зали практично не видно. Як мене тут знайшов Горіс, не уявляю. Ну не за запахом же! Я ретельно вимився і переодягнувся на все чисте.

Горіс підходить до мого столика, але не сідає і навіть не повертається до мене обличчям. Недбало спершись на колону, за якою я сховався, і, вдаючи, що п’є ранкову каву, тихо каже:

– Ти там обережніший зі своїм наставником. Говорять, що він… ну ти розумієш…

– Він що? Не розумію!

– Говорять, що Остер не тільки по дівчаткам. Його тому Імператор із палацу прогнав та заборонив у столиці з’являтися.

Некрилаті Боги! А я примудрився сьогодні заснути в його кімнаті. Якщо про це хтось дізнається, пасивний ігнор, з яким я вже зіткнувся, здасться мені недосяжною мрією.

Поділившись інформацією, Горіс одразу йде. А я сиджу, як обпльований, соромлячись виходити зі свого сховища.