Розділ 1

Ітон

Щойно я приходжу сьогодні до Академії, мене одразу ж викликають до ректора.

– Вітаю, Ітоне! Твої здібності оцінені, й тебе направляють до Імперії на семінар із «Теорії та практичного застосування примусового обороту». Після семінару ти залишишся в Академії Імперії до кінця навчального року. Прилетиш додому на канікули, а там уже, за підсумковими оцінками, вирішуватимемо. Можливо, ти навіть закінчуватимеш Імперську Академію! Це відкриває великі можливості для тебе. Та і для Диких Земель загалом. Не секрет, що медицина Імперії дещо випереджає нашу, і досі ми не отримували запрошення на семінари, не говорячи вже про пропозиції навчання наших студентів на лікарському факультеті.

Я слухаю ректора, і шквал емоцій накриває мене. Це справді приголомшлива перспектива. Мрія будь-якого студента нашого факультету – потрапити на навчання до Імперії, хоча б на семінар.

– Але чому ж я? – дивуюсь, про всяк випадок.

– Ітоне, ти – один із найкращих студентів на курсі, – переконано каже мені ректор, але щось у його словах здається підозрілим.

– Аліка й Луана гідніші… – кажу те, що справді думаю.

– Ітоне, давай будемо відвертими. Луана… кхм… дещо не у формі, погодься. А Аліка, не з почесного роду. Ми просто не можемо її направити. Тим більше сам знаєш, не належить дівчат випускати за межі королівства, коли в нас і так не вистачає дракониць. Але у тебе з’явиться реальний шанс знайти собі дружину! Звичайно, узяти шлюб без згоди нареченої, як принци Ердан і Раян, тобі не дозволять, але в іншому ніхто не заважатиме підібрати собі гідну пару. Погодься, перспектива приваблива – дівчат в Імперії досить багато. І це твій реальний шанс. Не всім він випадає. До того ж твою кандидатуру затвердив сам король Ердан!

А-а-а… А ось із цього треба було починати! Впевнений, що без Фрая тут не обійшлося! Ричу про себе і вже потираю руки в передчутті розмови з братом.

– Семінар розпочнеться за три дні, так що вилітаєш сьогодні, відразу після обіду, поспішай. Вирушай додому та збери все необхідне. Зустрінемось перед вильотом! – На цій радісній хвилі ректор виставляє мене з кабінету.

Розмова з братом проходить на підвищених тонах, але по суті нічого не змінює. У супроводі двох офіцерів я вирушаю до Імперії.

Вночі мені вдається втекти від охоронців, і до ранку я вже встигаю злітати в столицю і повернутися, не викликавши ні в кого підозр.

Дорогою до кордону згадую, чим закінчилася наша розмова з Луаною, дружиною мого брата:

«Дякую, Ітоне. Не зациклюйся на мені. У нас із тобою немає майбутнього. Ти ж розумієш, що Фрай мене не відпустить. Знайди собі дружину в Імперії! Це твій шанс! Використай його!»

«Ти мене проганяєш, Луано?»

«Я тебе відпускаю, Ітоне…»

Згадуючи нашу розмову, тихо, але беззлобно гарчу. Луана має рацію. Наші стосунки – це глухий кут для обох. Може, брат правильно зробив, організувавши для мене цю подорож?

Обертаємося й летимо у напрямку кордону. Тут лише кілька помахів крилами для швидкісних драконів. Там ми ненадовго обертаємося, щоб пройти всі формальності, а далі вже летітимемо до самої столиці.

Але поява ще одного швидкісного дракона порушує всі плани. Мене грубо приземлюють, і навіть охорона не допомагає, чи не хоче?

Нападник обертається і мої супроводжуючі також. Фрай? Якого Некрилатого Бога він тут робить?

Я теж приймаю людську подобу, хоч і бачу по розлюченому вигляду брата, що нічого хорошого мені наша несподівана зустріч не обіцяє.

– Фраю! Вже скучив, брате?

– Ви, – звертається він до офіцерів охорони, – повертайтеся додому, я з вами після розберуся!

– Що сталося? Ми не впоралися з обов’язками? Наш підопічний живий, здоровий і нікуди не подівся!

– Все чудово! Крім того, що він, – Фрай недбало киває в мій бік, – встиг вночі злітати в столицю!

Упс, де я спалився?

– Так ось чому в нього такий звірячий апетит був вранці! – зрозуміло зітхає другий, і обидва похнюпивши голову визнають свій прокол.

– Ми зрозуміли й готові прийняти покарання.

Я зітхаю, найменше мені хотілося підставляти хлопців, і тихо шиплю:

– Вибачте, мені треба було…

– Дівчина залишилася? – запитує старший. – Тоді зрозуміло.

Але при згадці дівчини, Фрай вибухає:

– Луана не твоя дівчина! Вона моя… – І різко замовкає.

– Не можеш уголос вимовити, хто тобі Луана? Соромишся? – гарчу на брата від образи за подругу.

– Ви – додому! – командує Фрай офіцерам охорони. І коли ті злітають, розвертається до мене. Вертикальні зіниці й луска, що виступила на обличчі, не залишають сумніву в настрої брата. – А ти… Розберусь із тобою, коли прилетимо до Академії. У нас мало часу, і витрачати п’ять-шість годин на твою регенерацію я не маю наміру. На місці поговоримо. Обіцяю, мало тобі не здасться!

Ого! П’ять-шість годин? Міцно ж мені дістанеться! Подумки скиглю в очікуванні гарного прочухана. Ось тільки одне питання мучить мене.

– Як ти дізнався, що я повертався до столиці, Фраю?

– А я перед тобою звітувати повинен? Ти берега не поплутав, молодший? – шипить на мене брат. Потім зітхає і продовжує, – вийшов подихати повітрям, випустив свого дракона, але він зараз літає тільки в один бік! А твій запах у будинку Луани не вчути неможливо!!

– Я повинен був із нею попрощатися! – уперто продовжую злити брата, сам не розуміючи навіщо.

– І як? Вона обіцяла чекати коханого із заслання? – гарчить Фрай.

Настала моя черга вибухати:

– Та вона тебе, худобу, кохає! У нас із нею ніколи нічого не було й не могло бути!

Ми з братом прибули до Імперської Академії  та, кінець кінцем, змогли порозумітися, ось тільки шкода, що мені це вже не допоможе. Я засланий до Імперії, як мінімум, до кінця навчального року. Як майбутньому лікарю, мені слід радіти наданій можливості.  Адже медицина Імперії за багатьма пунктами пішла далеко вперед від нашої. Але необхідність розлучитися з батьківщиною, друзями, сім’єю, та й із Луаною, зрештою, позбавляє всю цю місію привабливості.