Розділ 43. Розповідь короля

На другий день у замку звучали збуджені та веселі голоси. Вчора всю столицю облетіла новина – боґл-король одружився, а сьогодні приїхала моя мамця! Вона голосно командувала робітниками, які прикрашали центральну залу в боґловому замку, носили страви та напої у величезний весільний павільйон, який вона облаштувала на вулиці разом із найнятим розпорядником весіль, з яким почала сперечатися, щойно він переступив поріг.

Коли ми з Сайленом спустилися в хол, вона підійшла до нас, обняла по черзі й розчулено сказала:

- Ох, не думала, що матиму в зятях боґла, та ще й короля! Бережи Ванду, синку, вона хоч у мене й бойова, але дуже ніжна й вразлива!

Сайлен з пошаною вклонився мамці й відповів:

- Берегтиму, як зіницю ока, Аполлінаріє Ксенофонтівно! Бо дуже кохаю Ванду і віддам за неї життя! Вона надзвичайна жінка! Я й не дивуюся, бо вона ж ваша дочка! А ви одна така на все наше королівство!

Мамця зашарілася, порожевіла, а потім і каже:

- Ти, Сайлене, як хочеш, але у вас буде велике й гучне весілля! Я вже все організувала!

- Мамцю! Нам і так добре! Ми ж уже одружилися. Не треба ніякого весілля! – протягнула я, уявляючи, яку діяльність розвинула мамця у Вентусі та околицях.

- Ні-ні! – скрикнув Сайлен, побачивши, що мамця готується довго й нудно мені заперечувати. – Звичайно, буде весілля! Найпишніше, найгучніше і найкраще в столиці! Я дуже навіть вас підтримую, Аполлінаріє Ксенофонтівно! Не обмежуйте себе ні в чому, я все оплачу!

І вдоволена мамця пішла реалізовувати всі свої задумки та ідеї щодо мого весілля. Ох, і розвернеться вона, уявляю!

- Сайлене, ти ж обмежений в коштах, - нагадала я йому.

- Я отримав свою істинну іпостась, і тепер можу користуватися всіма своїми скарбами, до яких досі не мав доступу. І саме завдяки тобі, Вандо, – пояснив він. – Але до всього мені байдуже, бо, найголовніше, я отримав тебе!

Він поцілував мене, а я обняла свого коханого чоловіка. Сайлен був нині в людському вигляді, такий вродливий і рідний.

Карраша, побачивши нас, раптом щось згадала і принесла Сайленові лист, на якому стояла королівська печатка. Чоловік спохмурнів, прочитавши його.

- Щось сталося? – спитала я стурбовано.

- Ми ненадовго повинні відвідати Його Величність короля Кретія. Справа державної ваги, - відповів він.

- Ми?

- Так, ти тепер моя дружина, королева, - поцілував Сайлен мене в губи.

А я дуже захвилювалася. Мабуть, це стосується того заговору, який готувався проти Сайлена. Королева. Гм. Я зовсім не відчувала себе королевою. Але якщо треба, звичайно, то я буду нею, куди вже подінешся. Те, що важливе й потрібне для мого боґла, важливе й для мене.

Ми пройшли у Сайленову кімнату й через портал перенеслися до королівського палацу. Я ще з деякою ніяковістю, перш ніж увійти в портал, зиркнула на наше з Сайленом ліжко, яке так і не застелила. Згадалася жага й пристрасть коханого, його ніжні слова й ласки. І я зашарілася. Ох, треба буде обов’язково потім застелити ліжко, а то може хтось знайти в кімнату, а тут таке.

Коли ми з Сайленом увійшли, я побачила, що в короля Кретія на прийомі був присутній також неґус Мардомуру, якийсь невисокий сивий дідок з великим фоліантом в руках та... Норман. Мерзотник стояв у кайданах і був обмежений магічним колом, з якого неможливо було вибратися. Біля нього непорушно застигли два королівські охоронці. Це мене трохи заспокоїло.

- Вітаю, Ваша Величносте королю Сайлене, та Ваша Величносте королево Вандо, - промовив король Кратій, побачивши боґла та мене.

Король зійшов зі свого трону і як рівним вклонився Сайленові та мені. Я присіла в реверансі і неймовірно зраділа, що сьогодні я не в звичних штанах і туніці, які завжди ношу в замку, а в блакитній сукні, яку все-таки вирішила вдягти, вибравши із запасів у шафі. Було б якось негарно робити реверанс у штанах. Сайлен вклонився і ми пройшли до тронів. Королі сіли на свої трони, а я в крісло біля свого чоловіка, яке стояло там, очевидно, спеціально для таких випадків.

- Отже, шановні, ми зібралися сьогодні на, певним чином, таємну, чи, можна сказати, закриту зустріч, щоб обговорити деяку делікатну ситуацію, яка виникла в нашому королівстві, - почав говорити король Кретій. – Всі ми знаємо ситуацію в Кауді, пов’язану з боґлами. Боґли та люди є першоосновою нашого суспільства, нашої країни, та й всього нашого півострова. Якщо зникне одна з рас, то зникне й наш півострів. Просто піде під воду, потоне в океані.

Король зробив паузу, а я подумала, що Сайлен був правий, коли розповідав мені про ритуал насичення першооснови Кауди кров’ю людського та боґлівського королів.

- Але, - продовжив король, - декому не подобається те, що Кауда процвітає, і наш ворог задумав протяжний в часі, але, на жаль, донедавна успішний план винищення боґлів на нашій землі, а з ними і самого півострова. Я запросив сьогодні на нашу зустріч неґуса Мардомуру Ерліса Реформатора, який безпосередньо причетний до цього ганебного плану.

Як? Неґус брав участь у всій цій змові? Я поглянула на нього, але він сидів спокійно й незворушно. І я згадала: ось чий знайомий голос я чула тоді, в каплиці! Це був неґус Ерліс! І як він туди потрапив? Хіба що Норман якось його провів. Але чому ж неґус тут, а не у в'язниці чи не в Мардомурі?