Розділ 42. Дружина боґла

Я не відчула ні болю, ні спротиву плоті. Наче кинджал був невидимий і тільки здавався гострим та небезпечним. Але всі присутні навколо скрикнули від несподіванки й страшної картини, яку вони споглядали. Я побачила розширені від жаху очі Саріти, яка відступила на крок і витягла руки вперед, наче захищаючись від того, що відбувалося. Деякі гості схопилися на ноги, інші почали голосно й шалено молитися матінці Леї, лише жрець стояв непорушно й спокійно, і величне торжество, схвалення і розуміння горіли в його погляді.

З моїх грудей, куди було увіткнуто кинджал, не хлинула кров, а вирвалося дивовижне сяйво: золоті промені линули на Сайлена, огортали його магічною сферою, тремтливою та іскристою. Скоро весь боґл неначе перебував у непроникному коконі, зітканого з променів, що линули з мого пробитого кинджалом серця.

А я чомусь нічого не відчувала, ні болю, ні втоми, ні хвилювання, ні горя, тільки гостро усвідомлювала правильність того, що відбувається, мене заполонило щастя й радість, що я врятувала коханого, що він житиме. Моє тіло стало невагомим та сильним водночас, я помітила, що всі рани і всі порізи та подряпини водночас затяглися й загоїлись, на мене зійшла неначе божественна благодать.

Сайлен зненацька заворушився. Він повільно піднявся на ноги, весь оссяний золотими променями, його моторошна звірина постать вражала силою та могутністю.

- Вандо, - вражено прохрипів він, побачивши мене, пронизану кинджалом. – Ти прийшла!

І таке полегшення, радість і всеосяжне щастя звучали в його словах, що мені не потрібні були вже слова кохання від нього, я точно знала, що він мене дуже кохає. Роги Сайлена раптом з довгих та перекручених змінилися на голові в неймовірну форму, яка нагадувала королівську корону, його тіло стало наповнюватися величезною магічною силою, воно стало ідеальним у своїй досконалій красі. Шкіра миготливого обличчя, яке завжди вказувало мені на його настрій, набула спокійного білого кольору, дуги ікл зменшилися і ледь визирали з-під чітко окреслених темних губ.

А за спиною затріщав, розриваючись, одяг, і почали рости крила! Хтось за моєю спиною приголомшено скрикнув від захоплення, бо не кожного дня можна побачити, як народжується й набуває істинної іпостасі боґл-король! Крила росли й розпрямлялися за його спиною широкими чорними полотнами. Сайлен змахнув ними, неначе пробуючи на міцність, а потім простягнув мені руку й сказав:

- Вандо, я кохаю тебе понад усе на світі! Ти тепер моя дружина навіки!

Я похитнулася, бо кинджал раптом вилетів з моїх грудей і плавно опустився на вівтар перед задоволеним та втішеним жрецем, який мудрими очима дивився на всю цю сцену.

Я простягнула руку моєму коханому й ступила до нього крок. Він все зазирав мені в очі, такий ідеальний і вродливий, все не міг надивитися на мене. А я на нього.

Потім наші губи зустрілися в поцілунку. Мій улюблений Сайлен у своїй довершеній боґлівській іпостасі цілувався неперевершено, чуттєво, жагуче! Я забула про все на світі! Ми міцно обнялися, і я притислася до його широких грудей. Нарешті, нарешті він мій! Я врятувала його.

- Велика Мати Леос, багаття розгорілося й горітиме вічно! – проголосив жрець, очевидно, закінчуючи шлюбну церемонію.

Він обережно забрав кинджал з вівтаря й поніс його кудись у глибину каплиці.

Саріта, котра вражено і зі страхом спостерігала за нами, скривилась у презирливий гримасі і, відвернувшись, пішла геть із каплиці.

Люди, які були на шлюбній церемонії, почали задоволено й вражено перемовлятись і поступово рухатися до виходу. І тут я згадала! Зрадник Норман! Його спільник!

- Сайлене, мене викрав Норман, він не хотів, щоб я з’явилася тут сьогодні. Я ледве встигла! З ним його спільник! Вони тут, серед цих людей! – почала я розповідати коханому.

- Все буде добре, не хвилюйся, Вандо, - шепнув мені Сайлен. – Я все знаю. І все вирішу. Але не зараз, кохана. Бо я нікому не дозволю зіпсувати наші перші миті, коли ми, нарешті, разом!

І знову припав до моїх губ жадібним поцілунком. Все не міг насолодитися тим, що я кохаю його всякого, – і в боґлівському вигляді, і в людському. Його крила огорнули нас з усіх сторін, закриваючи від чужих очей, щоб вони не порушили ніжності й пожадливості нашого поцілунку.

- Вандо, я не можу більше чекати, - сказав Сайлен, на хвильку відриваючись від мене.

Він змахнув рукою – і просто тут, в каплиці, виник портал. Боґл підхопив мене на руки й ступив до нього.

- Як? – здивувалась я, ніжно обійнявши його за шию. – Ти маг? Я й не знала.

- Я став ним, отримавши свою істинну іпостась. Все завдяки тобі, моя кохана дружино! – посміхнувся Сайлен.

Дружина! Це звучало так незвично! Я - дружина боґла. Ой, мамцю рідна, дружина кошмарного, страшного боґла, яким лякають неслухняних дітей! Я розсміялася й притислася до Сайлена ще тісніше. До свого найкоханішого, найвродливішого, найріднішого боґла в світі!

Ми опинилися в Сайленовій кімнаті, і він почав гарячково цілувати мене всю, з голови до ніг, а я вивчила на його тілі всі найцікавіші та найпотаємніші куточки.

І так, якщо вам цікаво, я змогла, нарешті, погладити і добре роздивитися його хвоста. І китичку.

А вам не розкажу, який він, от одружитеся з боґлом, то й будете знати. Отак-от!