Розділ 41. Шлюбна церемонія боґлів

Я навшпиньках піднялася по сходах, які закінчувалися викладеною аркою без дверей, саме тут, біля неї, стояли двоє змовників. Виглянула із-за одвірка.

Всю каплицю всередині займав великий і високий зал, де попід стінами стояли чорні колони. Між колонами висилися статуї якихось боґлівських богів, страшних монстрів, які дивилися на присутніх чорними порожнинами очей, і це викликало мурашки по шкірі.

В центрі залу знаходився невисокий кам’яний постамент, вівтар, на якому лежав великий кинджал. Кинджал, мабуть, був магічний, бо сяяв приглушеним червоним світлом. Кам’яний вівтар розділяв Саріту й Сайлена, які стояли, повернені обличчям один до одного.

Сайлен! Моє серце забилося так гучно, вилітаючи з грудей, що я думала, його чують всі. Сайлен мав спокійний, зосереджений вигляд, трохи, правда, сумний, на чорному урочистому камзолі його розсипані по плечах довгі білі пасма волосся здавалися яскравими гострими блискавками. Жовті очі з вузькими зіницями робили його схожим на хижого дикого звіра. На голові сяяла королівська корона. Найкращий, найвродливіший, найрідніший! Мій коханий боґл! Мені так і хотілося вибігти зі свого сховку, кинутися йому на шию, обійняти, поцілувати... Але я повинна була вияснити все до кінця, щоб зрозуміти, як я можу допомогти Сайленові, бо тут явно затівалося щось жахливе.

Навколо наречених стояли якісь люди, обличчя яких приховували каптури чорних довгих плащів. Мабуть, посвячені в таємницю боґлівського шлюбного обряду.

Під звуки жалійки до вівтаря підійшов старий згорблений чоловік. У нього були такі ж жовті очі, як у Сайлена! Невже це теж боґл? Я ще не бачила інших боґлів, крім Сайлена. Очевидно, це був жрець, який проводив шлюбний обряд.

Він став біля вівтаря між нареченими і почав промову:

- Люди й боґли, боґли й люди. Ми живемо разом уже багато літ на благо Кауди. Сьогодні, Велика Мати Леос, ми приносимо тобі в дар цього боґла і цю жінку, які вирішили об’єднати свої долі. Сьогодні може відбутися те, чого ти завжди чекаєш, – світ осяє ще одне вогнище кохання. Адже коли ти запалюєш маленькі вогники в серцях людей і боґлів, ти хочеш вогнища, а не попелу, життя, а не смерті! Але твоя вічна сестра Смерть теж з нами! Без неї ми не дізнаємося, що треба цінувати понад усе, а що відкидати з дороги, що треба любити, а що ненавидіти. Тому просимо тебе допомогти цим нареченим у виборі й просимо тебе, Велика Мати Леос, підтвердити або заперечити, чи горітиме це вогнище, чи навіки згасне. Ця жінка стверджує, що слова кохання звучали з її уст! Цей боґл стверджує, що слова кохання ніколи не звучали з його уст! Умов дотримано!

Жрець замовк. Всі навколо стояли дуже тихо, неначе чогось чекаючи. Спочатку нічого не відбувалося, а потім я помітила, як вівтар почав сяяти блакитним світлом, а кинджал, що лежав на ньому, раптом піднявся в повітря і завис між Сайленом та Сарітою руків’ям доверху. Його гострий кінець ледь-ледь торкався кам’яної підставки вівтаря.

Я пильно дивилася на все це і чекала, що буде далі.

У жреця раптом засвітилися червоним очі, і він почав говорити зовсім не своїм, а чужим, величним голосом, у якому звучала така божественна сила, що всі люди в залі похитнулися, а потім благоговійно опустилися на коліна. Сайлен і Саріта, втім, залишилися стояти, мабуть, це було передбачено обрядом. Я теж похитнулася від тієї потужної сили, що лилася з голосу жреця, і якби не трималася за одвірок арки, то точно б упала. Сама матінка Лея, або, як називали її боґли, Велика Мати Леос, говорила його голосом:

- Якщо ти, жінко, кохаєш цього боґла і хочеш поділитися вогнем любові, що горить у твоєму серці, візьми цей божественний кинджал! Без умов, без прохань, без роздумів! Хай твоє серце, пронизане божественною зброєю, оживить силу цього боґла, дасть йому міць і могутність, віру й наснагу кохати тебе вічно! Хай відбудеться божественне веління!

Після останніх слів жреця кинджал засяяв так яскраво, що в каплиці стало видно, як удень. Схилені голови людей у покірних та благоговійних позах, прекрасні у своїх святкових нарядах Сайлен та Саріта, старий величний жрець біля вівтаря, статуї кошмарних боґлівських богів між колонами – всіх почервонило сяйво багряного божественного кинджала, який дрижав над вівтарем, повний якоїсь первозданної магічної сили. Сайлен дивився на Саріту й мовчав. А вона стояла з упертим і суворим виразом обличчя, не робила ніяких рухів, з якоюсь нездоровою цікавістю розглядаючи свого нареченого навпроти себе. Запанувала тиша.

А я роздумувала над словами жреця-боґла, устами якого говорила сама богиня, і до мене, нарешті, дійшла вся страшна правда про боґлівську шлюбну церемонію! Я зрозуміла, чому боґли приховують її сутність, адже вона й справді здалася б для людей дуже незвичною, навіть жорстокою.

На шлюбній церемонії, щоб справді підтвердити нареченому, що вона кохає його, наречена вбивала себе! Вона пронизувала своє серце ось цим ритуальним божественним кинджалом! Думаю, на таке була спроможна не кожна жінка.

Тільки та, яка по-справжньому кохала свого нареченого і беззастережно віддала б за нього своє життя, могла бути дружиною боґла. Причому це мало відбутися за умови, що боґл ніколи не скаже дівчині, що й він кохає її. Ось чому Сайлен ніколи не говорив мені, що кохає! Він не міг цього зробити, бо до шлюбного обряду таких слів не можна було промовляти своїй обраниці, аби не порушити божественні правила. Адже раніше наречених було багато, виділити якусь одну – значить образити іншу. Боґли вели своїх наречених на шлюбний обряд, а вже там проявлялася істина – за боґла віддавала життя та, що кохала найпалкіше. А богиня приймала або не приймала жертву.