Розділ 37. Де це я?

Мамця провела ревізію в замку. Сайлен з Каррашею ходили за нею, як прив’язані, все показували і розказували. Та гмикала, незадоволено хитала головою, якщо бачила непорядок, схвально кивала, коли їй щось подобалося. А потім зазбиралася додому, бо в Зузанни був у школі випускний бал сьогодні увечері, а вона й не прослідкувала ще, у що та вдягнеться та яку зачіску зробить. Відмовилася від обіду, який їй запропонувала Карраша, і зібралася їхати додому.

- Ти тут бережи мою Ванду, - строго наказала вона Сайлену. – Я не подивлюсь, що ти боґл і майже король, у мене рука важка!

- Ма-а-амцю! – протягнула я скрушно.

- А що мамцю? А що мамцю? Я вже сто років, як мамця! Я знаю, що кажу!

- Не перебільшуйте, Аполлінаріє Ксенофонтівно, - підлестився Сайлен. – Про які сто років ви говорите? Ви ще зовсім молода й вродлива жінка!

- Ох, підлабузник! – помахала йому пальчиком мамця.

А сама зашарілася, помолоділа років на десять.

- То я приїду вже на весілля! – категорично повідомила вона нам із Сайленом.

- Ви знаєте, Аполлінаріє Ксенофонтівно, - раптом серйозно сказав Сайлен. – Боґлівський шлюбний ритуал – це закрита церемонія. Туди не пускають нікого, крім наречених і жреців. Тому, на жаль, ви не зможете бути присутньою на обряді.

- О, а це ж чому? – захвилювалася мамця. – У мене перша з трьох дочок заміж виходитиме, а я не зможу на весіллі бути? Непорядок!

- Після закінчення шлюбного обряду ви зможете побачитися з... Вандою. Тобто, я хотів сказати, що потім, усе буде потім, - сказав Сайлен, підбираючи слова і явно чогось не договорюючи.

Мамця пильно подивилася на боґла, але чомусь нічого не сказала, промовчала, хоча на неї це було не схоже, щоб вона чогось не вияснила до деталей.

Попрощалася з Каррашею, обняла Сайлена, а мене відкликала в сторону і сказала таке:

- Ти, Вандо, бережи боґла. Він зморений вигляд має, наче втомлений або після хвороби. Годуй його добре! Я тата вашого, коли ми одружилися, різними смаколиками пригощала завжди. Теж був худющий. І ти не лінуйся, борщу звари, голубців, котлеток там, узвару з киселиком. Та що мені тебе вчити, сама все знаєш! І ще, Вандо, - зітхнула мамця стурбовано. - Щось мені не подобається цей шлюбний ритуал. Ти там носа за вітром тримай, бережи себе. І дивися собі сама. Якщо кохаєш його, то... Серце тобі підкаже, дочко, як вчинити. Бо в коханні тільки серця свого слухати треба!

- Дякую, мамцю, - промовила я розчулено і обняла її.

Так вона розпрощалася з усіма, сіла в карету і вже звідти гукнула мені:

- А сукню весільну і все, що треба, я тобі пришлю! Я знаю, що ти любиш вдягати і що тобі личить! – і поїхала.

Найбільше, чомусь, цьому раптовому приїзду моєї мамці раділа Карраша. Хвалила її хазяйські поради, довго розпитувала про нашу сім’ю, а потім сказала:

- Мама в тебе, Вандо, пречудова жінка! Кажуть, подивись на маму – і побачиш свою дружину, якою вона стане для тебе після одруження, - і глянула на Сайлена.

Він наче не помітив, а я зашарілася, бо знову й знову згадувала його поцілунок. А потім зібралася й пішла досіювати квіти на клумбах. Бо робота повинна бути зроблена, я ніколи не кидаю почате на середині.

Саріта приїхала увечері, коли вже починало темніти, вона так і не дізналася, що приїжджала моя мамця, і що Сайлен запропонував мені взяти участь у шлюбному обряді. Вони з Норманом носили якісь пакунки в її кімнату, я якраз витирала підлогу в коридорі, чула, як вони перемовлялися. Мене вони не запримітили, бо я якраз за рогом коридора була. Вже хотіла закінчувати, аж раптом почула голос Сайлена. Вони з Норманом ішли до сходів, видно, маг збирався їхати додому.

- Дарма ти це зробив, Сайлене, - незадоволено говорив Норман. – Вистачило б і однієї Саріти. Я добре не знаю Ванди, може, вона буде вести себе непередбачувано!

- Нормане, я зробив те, що підказало мені серце, - сказав Сайлен. – Я не можу Ванді нічого сказати, ти ж знаєш, але...

- Та вже справу зроблено, що тут зробиш, - перебив його Норман. – Добре, бувай!

І Норман побіг до виходу, а Сайлен пішов до себе.

Отже, подумала я, Норман незадоволений, що боґл запропонував мені взяти участь в шлюбній церемонії. Звичайно, Саріта ж його протеже, він же так хотів, щоб вони з Сайленом зійшлися. А тут я вклинилася. Я зітхнула. Не віддам нікому свого коханого боґла! Буду боротися за нього! І з мріями про Сайлена я закінчила свою роботу і пішла спати.

Наступні кілька днів промайнули в мене у клопотах в саду. Я привела до порядку майже всі клумби, а їх було чимало – і великих, і маленьких, біля огорожі, біля стежинок та перед замком.

Сьогодні я порпалася в землі, доводячи до ладу останню клумбу. Вона знаходилася в глибині саду за замком. В принципі, сюди, в кінець саду, майже ніхто й не заглядав, але я звикла робити все гарно, тому і ця клумба скоро буде засіяна чорнобривцями та нагідками. А в центрі клумби посаджу квіткову розсаду.

Працюючи, я думала про Сайлена, котрого після приїзду мамці майже не бачила. Бо на наступний день він вже вирішив, що здоровий, і подався кудись у справах. І вже кілька днів, як казала Карраша, займається приготуваннями до весілля. Що саме він робив, як і де буде відбуватися шлюбний обряд, ніхто мені не розповідав.