Розділ 35. Події в саду

- Не знаю, - відповіла я, - за ними треба доглядати. Якщо ви хочете дочекатися краси, квіти треба прополювати, можливо, поливати... Вам доведеться найняти служницю для цього. Карраші чи Маліці буде важко.

- Служницю, - повторив боґл. – У мене ще немає кучера, на якого грошей впритул, а працю служниці я точно не зможу оплачувати.

Я здивувалася. Адже там, під сходами, в Сайлена величезне багатство, купа скарбів, та він міг купити все королівство за ці гроші! А він скаржиться, що не може найняти служницю. Мабуть, побачивши мій здивований погляд, він почав пояснювати.

- Так, Вандо, я розумію ваше здивування. Ви бачили незліченні скарби, які хотіли вкрасти злодії. І їх справді, дуже багато: золото, коштовне каміння, дивні прикраси... Все це так. Та я не можу їх використовувати. Лише після одруження вони стануть моїми. Такі боґлівські традиції. Це золото зачароване, за́кляте, і не дається в руки, аж поки я не приведу в замок дружину. Тоді, коли злодії зробили спробу вкрасти мої скарби, вони б теж їх не змогли використати. Рано чи пізно закляття змусило б їх все повернути мені назад. А ті гроші, які я кожного року виплачую нареченим після їхнього перебування в замку, виділяє король.

- Он як, - протягнула я, - тепер зрозуміло, чому ваш замок такий занедбаний.

- Так, я не можу поремонтувати тут нічого, виправити, - кивнув Сайлен. – І дякую вам, що прибирали в замку. Це так несподівано і так... мило.

- Немає за що, - почервоніла я. – Не люблю непорядку. Мамця вчила нас із сестрами жити в чистоті й бути дуже організованими.

- О, так, - кивнув Сайлен. – Вона дуже мудра жінка.

Ми помовчали.

- Я погано пам’ятаю батьків. Але ось зараз згадав, як мама теж копалася в цих клумбах сама, хоча в нас було дуже багато прислуги. Вона була весела й добра, досі пам’ятаю її запах, вона пахла квітами й шоколадом. Дуже часто, коли мені було важко, я хотів померти, щоб возз’єднатися з батьками. Але мене тримала на цьому світі помста. Я хотів знайти вбивць своїх батьків.

- Ви вже знайшли їх, - сказала я, знічена такими одкровеннями Сайлена.

- Так, наче знайшов, - кивнув він головою, в його голосі звучав сумнів.

Довге пасмо волосся впало на його щоку. Я казала, що волосся так і залишилося довгим після того страшного перетворення? Мені так і хотілося поправити це пасмо, доторкнутися, відчути м’який шовк під руками. Я обсмикнула себе. Та й руки в мене були в землі, я ж тільки-но копалася в грядках.

- Але в мене ще є шанс померти, - раптом сказав Сайлен.

- Що? Чому? Ви ж наче вже одужуєте, - здивувалась я.

- Вандо, ви чули про пророцтво Дара? – спитав боґл.

- А! Так, чула, - кивнула я, здогадуючись, про що думав Сайлен. – Але ж там все так хитко, незрозуміло.

- Середина літа починається через кілька днів. Тоді й побачимо, - криво посміхнувся боґл.

- Сайлене, пророцтво – це обман, нав’язані уявлення якогось старого божевільного діда, якому приходила в голову різна маячня. І він її записував, - гарячково почала товкмачити я Сайлену. – Людина живе так, як треба їй, а не так, як десь хтось сказав чи написав. Все в її руках.

- Ви так думаєте? – гостро зиркнув на мене боґл.

- Я впевнена! От моя мамця завжди каже...

Що каже завжди моя мамця, я не договорила, мій рот так і завмер відкритим. Бо я і Сайлен отримали можливість самим послухати, що каже ця мудра жінка.

Біля кованих іржавих воріт, які обрамляли територію замку з усіх сторін, стояв наш екіпаж! З карети, тяжко опитаючись на руку нашого кучера Бріна, вибиралася мамця! Я впізнала її монументальний образ, закутаний у червоне плаття, яке вона одягала лише на великі свята. Очіпок на її голові сяяв вишитими трояндами та любистком. Улюблений головний убір мамці! Його вона берегла для особливих випадків! Я схопилась за голову, незважаючи на те, що руки були брудні, і почала думати, як би так непомітно зникнути з цієї лавки. Ох, що зараз буде! Сайлен побачив мій переляк і стурбовано спитав:

- Вандо, що сталося? Ви в порядку? Куди ви дивитеся?

Він обернувся і теж помітив мою мамцю, яка пройшла крізь ворота, що їй відчинив кучер, і прямувала стежкою до нас із Сайленом. Звичайно, вона помітила й впізнала мене! Думаю, ще під'їжджаючи до замку, вона вирахувала нас із Сайленом, оцінила занедбаність замку та кількість грошей, потрібних на ремонт, порахувала кількість стовпчиків у загорожі й знайшла огріхи у моїх грядках на клумбі! Ой-ой-ой! Я скочила на ноги і вирішила зустріти мамцю стоячи. Сайленові ж я крізь зуби зашепотіла:

- Будь ласка, нічому не дивуйтеся і з усім погоджуйтеся! Я вас благаю!

Сайлен здивовано подивився на мене, хотів щось спитати, але тут прозвучав голос мамці:

- Добридень! – промовила вона, дивлячись на Сайлена.

Він піднявся з лавки і теж хотів привітатися, але мамця не дала йому й слова вимовити:

- Це той боґл, Вандо? – спитала мамця грізно.

Я кивнула, відчуваючи, що зараз буде катастрофа.

Мамця повагом підійшла до Сайлена, який аж рота відкрив від здивування й розгубленості.

- Так! – гаркнула мамця. – У мене до тебе, хлопче, лише одне питання: ти коли вже одружишся з Вандою?