Розділ 31. Знайомство з неґусом

Заграла музика, і було оголошено перший танець. У танці закружляли король з королевою, придворні, гості. Весь зал заповнився різнобарвним рухом, у паркеті, як у дзеркалі, відбивалися пари, схожі на дивні квіти, які підхопив вітер. Я заховалася глибше за колону і почала обдумувати, як би мені вислизнути з залу, бо зрозуміла, що Саріта була права. Мені тут не місце.

На моє горе, вхідні двері бального залу зачинили після того, як зайшов неґус Ерліс, там стояли два вже знайомі мені охоронці. Вийти непоміченою я не могла, тому просто почала чекати, а раптом, хтось захоче вийти, тоді й я спробую вислизнути.

- Вандо, ви так пильно дивиться на вхідні двері, що складається враження, що ви когось чекаєте, - раптом почула я голос біля себе.

Це був Сайлен. Від несподіванки я здригнулася. Його жовті очі дивилися на мене насмішкувато й насторожено.

- А... Ні...Не чекаю, - помахала я головою.

В голові стало раптом порожньо, серце загупало, як набат, а очі не могли відірватися від боґла. Невже колись я вважала його страшним монстром? Він був неймовірно вродливим, мені подобалося в ньому все: і біле волосся, що спадало на плечі, і жовті очі, схожі на бурштинові краплі, в яких застигли вузькі довгі зіниці з червоними жаринками посередині, і мінливе обличчя, яке зараз було білим, як сніг, але могло бути й чорним, і сірим, і блакитним.

- Шкода. Я думав ви чекаєте на мене, - промовив Сайлен, підступивши ближче, і продовжив. – Зараз буде танець дощу, Вандо. Я хочу вас запросити. Ви... згодні?

Я завмерла. Танцем дощу називали в Кауді танець закоханих. Якщо хлопець боявся, соромився чи з ще з якоїсь причини не міг признатися дівчині в тому, що вона йому подобається, він міг запросити її на цей танець, неначе зізнаючись у своїх почуттях. А дівчина або відмовляла, або погоджувалася протанцювати цей танець зі своїм шанувальником. Це зовсім не означало, що їхні стосунки стануть після цього серйозними, що вони стануть зустрічатися або плануватимуть життя разом. Зовсім ні. Просто вона дізнається про людину, якій вона не байдужа. Дуже часто на балах я танцювала зі своїми прихильниками, які таким чином висловлювали мені свою симпатію. І я сприймала цей танець, як розвагу, лоскотання нервів і свого самолюбства, як ознаку того, що я не остання дівчина на балу і подобаюся чоловікам, як натяк на подальші стосунки, які ніколи не продовжувала після балу. Мені це здавалося смішним і кумедним. До сьогодні. Зараз, почувши слова Сайлена про танець дощу, я зрозуміла суть цього танцювального ритуалу. Ось, виявляється, навіщо його придумали люди, щоб крихкі паростки надії й сподівання не зникли, щоб ти упевнилася, що ти можеш бути коханою.

- Так, - прошепотіла я.

Зазвучали перші акорди чудової й ніжної музики танцю дощу, і пари почали виходити на паркет. Сайлен взяв мене за руку й повів у центр залу, ми закружляли, захоплені музикою й своїми емоціями. Я встигла побачити перекошене від злості обличчя Саріти, перш ніж забула все на світі і бачила тільки мого коханого короля. Сайлен міцно тримав мене за талію, ведучи в танці. Наші очі не відривалися одне від одного ні на мить. У світі не існувало більше нікого – тільки Сайлен і я.

- Ви неймовірно вродлива, Вандо, - сказав він мені.

- І ви, - промовила я, відчуваючи, як починаю червоніти.

- Не жартуйте так, - підняв він брови, - боґли не можуть бути вродливими, вони монстри.

- Неправда, - заперечила я, - ви не монстр.

- Я маю іншу іпостась, яка теж моя сутність. А вона всіх лякає. Ви теж злякалися, побачивши мене зміненим.

- Ви так кричали, що будь-хто злякався б, - заперечила я. – З людьми не можна так розмовляти. Треба бути ввічливим.

Що я верзу? Ляпаю якісь дурниці. Бо не можу сконцентруватися, думати раціонально, відчуваю Сайлена поряд – і стаю, як дурепа якась! «Краще мовчи, Вандо», - шепнув мені голос розуму. Але мене вже понесло.

- Якби ви не закривалися в своїй шкаралупі, не віддалялися від людей, спілкувалися, жили повнокровним життям – все було б по-іншому. Ви б знайшли близьких і друзів.

- Ні, ви не праві, я намагався це робити... спочатку. Але... В мене є кілька справжніх друзів. Наприклад, Норман, королівський маг, він часто приходить до мене. Я колись вас познайомлю. От побачите, він надзвичайна людина.

Я хотіла ляпнути, що вже бачила його, але вчасно прикусила язик.

Танець підходив до кінця, а я хотіла, щоб він тривав вічно. Говорила про різні дурниці, замість того, щоб зізнатися про свої почуття. І чому я така непутьова, така недолуга, не можу просто сказати про те, що на душі. В інших ситуаціях он яка бойова, а тут не можу вимовити всього кілька слів, можливо, найважливіших у житті.

Мелодія затихла, Сайлен зупинився. Поцілував мою руку й сказав:

- Неґус Ерліс хоче познайомитися з моїми нареченими. Зараз ми підемо в кулуари на зустріч з ним. Я попрошу вас, Вандо, супроводити мене. І дуже проситиму мовчати і нічого не говорити в його присутності, бути максимально стриманою. Це мій королівський наказ.

Я заціпеніла від його строгого голосу. І здивувалася. Неґус? Познайомитися зі мною? І раптово згадала, що я не одна. Нареченими! Так, ще є Саріта! Всі чудові емоції, які переповнювали мене під час танцю, зійшли нанівець. Як я могла забути про Саріту, яка живе в домі Сайлена так само, як я, і теж є його нареченою. Теж? Ні, по суті, вона є його справжньою нареченою, а я так, просто тут проходила.