Розділ 26. Запрошення на бал

Пізно ввечері я написала листа мамці, в якому попросила прислати мені розсаду квітів та саджанці декоративних кущів, розповіла, як у мене справи, звичайно, про Югана ні слова - розберуся з усім, тоді. Понесла листа Карраші, щоб та передала Сайленові, бо до обіду й вечері сьогодні я не спускалася, не хотіла нікого бачити. Особливо після нашої сутички з Сарітою. Не можу бачити її фальшивої посмішки і того, як вона липне до Сайлена.

А сьогодні на сніданок мені все-таки довелося піти, бо в шлунку бурчало, їсти хотілося неймовірно, не для мене різні дієти й розвантажувальні дні, я багато працюю – і мені треба багато їсти.

За столом знову сиділа Саріта поряд з боґлом, Карраша, як завжди, клопоталася біля них.

Я привіталася й сіла на своє колишнє місце, збоку й трохи віддалік.

- Вандо, як ви себе почуваєте? – спитав Сайлен, скинувши на мене свої неймовірні жовті очі.

- Дякую, все добре, - відповіла я стримано.

- Ах, а в мене була така страшна мігрень! Майже всю ніч не спала! – манірно протягла Саріта, торкаючись тонкими пальчиками скроні. – Тут, в замку, чимось погано пахло, Сайлене. Я мало не вдушилася. Мабуть, то був запах якихось чистильних засобів.

- Ванда вчора чистила люстру в холі, - стурбовано сказала Карраша. – Можливо, це був запах від неї?

- Ох, можливо, - зітхнула Саріта.

Сайленова рука завмерла, так і не донісши виделку з салатом до рота. Він здивовано подивився на мене і спитав:

- Що-о-о? Люстру? Вандо, ви чистили люстру?

Я кивнула і пояснила:

- Вона була дуже брудна. Мене дратує, коли в домі непорядок. Все одно я тут нічим не займаюся, а так і роботу зробила, і відволіклась, певним чином навіть відпочила, і красу в холі навела. Люстра просто неймовірно гарна!

- Ванда тут з першого дня порядки наводить, Сайлене, - простодушно почала розповідати Карраша. – І в коридорах всі стіни почистила й помила, і підлога вже давно блищить в замку, і сходи з перилами в холі чистісінькі, ти що, не помітив?

Сайлен повільно похитав головою, він дуже пильно дивився на мене увесь цей час, поки Карраша розповідала про мої прибиральні «подвиги». Рука з виделкою так і не опустилася, що свідчило про його велике здивування й враження.

- Я думав, що це ти, Каррашо, робиш прибирання в замку. Я давно відмітив, що в нас стало чисто й приємно. А це, виявляється, все ви, Вандо?

- Мені все одно нічим зайнятися, - знизала я плечами.

- Але ж стоїть такий неприємний запах! – знову почала перетягувати увагу на себе Саріта. – Моя голова цього не витримує.

Сайлен наче її не почув, опустив, нарешті, виделку і промовив:

- Дякую вам, Вандо. Не думав, що...

Що не думав Сайлен, так і залишилося загадкою, бо в їдальню забігла Маліка, дуже схвильована, розчервоніла, задихана. Вслід за Малікою до їдальні зайшов, карбуючи крок, якийсь чоловік в урочистій військовій формі. Він підійшов до Сайлена, шанобливо вклонився і промовив:

- Ваша Величносте, король Кретій просив віддати це послання вам особисто в руки! На словах він передає вам свої вітання і дуже сподівається, що ваша відповідь буде позитивною.

А потім королівський посланець простягнув Сайленові лист і непорушно завмер біля обіднього столу, де всі ми від несподіванки втратили дар мови. Сайлен узяв листа і промовив, кивнувши:

- Можете йти, дякую.

Його голос звучав зовсім по-іншому, не так, як він розмовляв з нами досі. Це був голос короля, владний, сильний і впевнений.

Посланець, стукнувши підборами, ще раз вклонився і вийшов геть. Маліка побігла його проводжати.

Великий синій конверт з позолоченими облямівками притягував погляди всіх присутніх. Зверху на ньому виднівся яскраво-золотий королівський герб, притиснутий сургучевою печаткою.

- Королівське запрошення, - гмикнув боґл, глянувши на конверт.

Він зламав печатку, відкрив конверт і витяг листа, пробігся по ньому очима. Саріта трохи очей не зламала, так хотілося їй заглянути в той лист. І чому всі метушаться? Можливо, король рідко запрошує боґла до себе? Але коли я востаннє бачила їх разом, то вони розмовляли досить дружелюбно. Не схоже. Я продовжила їсти, бо все ще була голодна.

- Запрошення на королівський бал в честь приїзду неґуса* Ерліса Реформатора з королівства Мардомур, - промовив Сайлен здивовано.

Всі ахнули. Тут і я перестала їсти й здивовано глянула на Сайлена. Це було справді неймовірно. Неґус приїжджає до Кауди? В це неможливо було повірити.

Держава Мардомур була таємничою державою із закритими кордонами. Вона межувала з Каудою тільки на невеличкому відтині кордону, всього кілька десятків кілометрів, але це була територія, де наші солдати були особливо озброєні та підготовлені й перебували завжди в бойовій готовності.

У Мардомурі вже десятки років правив одноосібно й дуже самовладно правитель, який називався неґус (як у нас король), він увів у країні жорстокі закони, які обмежували права й свободи її мешканців: знищив всі бібліотеки й школи, підняв податки до неймовірних висот, заборонив жінкам відкривати обличчя й тіло на людях і повністю винищив всіх істот, не схожих на людей. З Каудою Мардомур був начебто у дипломатично рівних відносинах, але фактично за першої ж слабини з нашого боку переходив у стан війни і намагався захопити її території. Таке протистояння тривало багато років.