Розділ 22. Саріта, боґлова дівчина

Під вечір повернувся Сайлен. Бо я побачила з вікна, як під'їхала карета. А далі й дивитися не хотіла, вгледівши знайому Сайленову постать, бо на передку карети сидів Юган, і серце моє занило знову. Не хотіла я їх бачити поряд, і так погано мені, неспокійно, боляче. Сподіваюсь, в них з королем пройшло все добре у Найвищому храмі, як вони й хотіли, ніхто їм не завадив провести їхній королівський ритуал. Я, насправді, трохи хвилювалася. Бо пам’ятала Сайленові слова про те, що у всьому цьому нападові на нього могли брати участь не тільки маг Парітус і Аніка.

Я весь день просиділа в кімнаті, не хотіла нікого бачити. Боялася, що зустрінуся з Юганом і не зможу чесно глянути йому в очі. Бо я ще нічого для себе не вирішила, не була впевнена ні в собі, ні в Сайленові. Я тут собі всякого попридумувала, а він, може, й думати про мене забув. Адже все ж таки він король. Якось про це я весь час забувала, а як побачила його в королівському палаці владного та зверхнього, то трохи розгубилася. Я йому не рівня, він король, а я проста дівчина, містянка з провінції.

А потім, спускаючись сходами в їдальню на вечерю, я почула жіночий сміх з коридора, що веде до Сайленових покоїв. Я здивувалась, хто б це міг бути?

Карраша мені все розповіла. Вона якраз бігала схвильована й радісна, ставила якісь страви на тацю, щоб занести Сайлену в кімнату.

- До Сайлена приїхала Саріта, його колишня дівчина і наречена. Не така, як ви, викрадені, а справжня, вибрана ним самим колись до душі. Погостює тут кілька днів. Вони довго зустрічалися, а потім чомусь розбіглися. А сьогодні вона сама приїхала! Радість яка! Може, Сайлен знову звеселіє? Він довго страждав, коли вона його кинула. Місця собі не знаходив. Бо в них ішло все вже до одруження. Може, цього разу все вийде? Яка ж я рада за Сайлена! Якщо все вдало складеться, то він і тебе відпустить тоді додому, Вандо. Правда, добре буде?

- Так, дуже добре буде, - повільно протягла я, а в самої сльози на очі навернулися, й всередині все стислося від душевного болю.

Он як. У Сайлена є «справжня» наречена! Не такі, як ми, призначені за законом і підібрані з вулиці. Так, чула ж я, як вони про неї розмовляли з Норманом, але призабулося якось. А потім Норман же казав боґлові, що його відвідає Саріта. Все правильно, у Сайлена є своє приватне життя, він має і друзів, і знайомих, і приятелів. Дивно було б, щоб такий чоловік, як він, не мав у своєму житті жінок. Чи... коханої.

«А чого це ти, Вандо, зразу ж засумувала? - обсмикнула я себе зі злістю. – У тебе теж є наречений. І ти про це Сайлену прямо сказала. Ще й обізвала боґла диким нелюбом! Все чесно. Він теж має право почуватися щасливим з Сарітою. Як і ти, Вандо, бути щасливою зі своїм Юганом».

І «щаслива Ванда», тобто я, сіла вечерю свою їсти, але всі чудові страви чомусь були для мене, як трава, без смаку.

Спала я цю ніч тривожно й неспокійно. Ввижалися мені різні речі, а потім мені наснилася моя мамця.

Наче ходимо ми з нею на базарі, як раніше завжди робили, та купуємо різні продукти. Вона вибирає овочі-фрукти, торгується з продавцями, а я кошика великого ношу, покупки всі туди складаю. І підходимо ми з нею до великого прилавка, де лежать різні фрукти. Бачу, там лежать яблука великі, красиві, мабуть, смачні, солодкі. А поряд - фрукт якийсь екзотичний, коричневий, весь колючими лусочками покритий, непримітний наче, але дивний, незвичайний. А продавець розхвалює свій товар й розказує нам про цей фрукт.

- Це зміїний фрукт*, в нас рости не призвичаєний, та й смакує він не кожному. Бо якщо його їсти неправильно, то можна й отруїтися. І дорогий дуже, на вагу золота.

Мамця хитро так на мене глянула та й каже:

- Вибирай, Вандо, який ти хочеш фрукт. Ось, дивись, яблука гарні, соковиті, вже перевірені, а зміїні плоди ще й отруйні можуть бути, та й ми не знаємо, які вони на смак. Може, кислі та терпкі, дарма потратимо гроші.

Я дивлюсь на фрукти і не знаю, що мені обрати. Тягне мене вибрати екзотичний фрукт, бо цікаво, і загадково, хоч і страшний він на вигляд, колючий весь. Але й яблука гарні, та й люблю, звикла я до них. І потягнулася моя рука до великого яблука. Тільки-тільки хотіла я торкнутися до нього, в руку взяти, аж звідти поліз великий черв’як, бридкий, противний. Огидно мені стало, і тоді я прокинулась. От, сон дурний. Присниться ж таке! Ну, як каже мамця, - куди ніч, туди й сон. Я ніколи не звертаю уваги ні на які сни, не зважаю на дурниці. Але на душі було неспокійно, паскудно, не знаю, чому.

Зранку я йшла на сніданок, аж чую - гомін в їдальні. Заходжу я туди, і аж зупинилася на порозі. Карраша бігає, прислужує за столом. Стіл стоїть гарно сервірований, на ньому купа різних наїдків, напоїв, а за столом, на чолі, сидить боґл. А поряд з ним, збоку, незнайома дівчина. Гарна, вродлива, вбрана у блакитну сукню, декольте в неї глибоке, всі принади її виставлено напоказ. На голові чудернацька зачіска, яскраво поблискують дорогі сережки й кольє. Я здогадалася, що то Саріта, боґлова гостя.

- Доброго ранку, - кажу я, - смачного.

А сама не знаю, що мені робити. Чи йти геть, чи сідати за стіл.

- Доброго ранку, - відповідає мені Сайлен, - проходьте, Вандо, сідайте, приєднуйтеся до нас, будь ласка.

О, він знову звертається до мене на «ви»?! От, значить, як! Ну, хай так і буде.

- Дякую, - сказала я ввічливо, пройшла й сіла за стіл, трохи віддалік від від них, щоб не заважати розмові, яку вони вели досі.