Розділ 20. Історія боґла

Хтось тихенько ходив кімнатою. Я прокинулася і чула обережні кроки, але очі спочатку не розплющувала. Потім дивлюся крізь вії, бачу, я знаходжуся в незнайомій кімнаті, лежу в якомусь ліжку, не в своєму вдома у мамці, і не в замку боґла, а зовсім іншому, широкому та м’якому. В кімнаті півтемрява, на столі блимає нічник, освітлює добротні меблі, пишно декоровані стіни, стелю з чудернацькою ліпниною. За вікном ніч, крізь шибки зазирає місяць. Глянула, а біля ліжка стоїть Сайлен і дивиться на мене. Побачив, що я вже не сплю і тихо мене питає:

- Як ти себе почуваєш, Вандо?

- Нормально, - кажу.

Сіла на ліжку, а сама відчуваю, що я не в своєму одязі, штани зникли, туніки немає, а на мені одягнена якась чудернацька сорочка. Придивилася пильніше: матінко Леє, на мені пеньюар! От халепа! Добре, що я була вкрита ковдрою. Я швидко в неї закуталася, а сама думаю гарячково, що це за напасть така, де мої речі?

- Не бійся, Вандо, - зрозумів боґл моє хвилювання, побачивши, як я смикнулась. – Тебе служниці переодягли, бо ти вся була в крові. Он, на стільці лежить чистий одяг, вранці можеш вдягти. Ти в королівському палаці. Вже сьогодні ми додому не поверталися, завтра вернемося. Та й ти зморилася від вражень. Відпочинь. А я чекав, поки ти прокинешся, щоб тобі пояснити, що і як, аби ти не злякалась.

Я трохи заспокоїлась. Питаю в Сайлена:

- А ти як, Сайлене?

- Я вже майже в порядку, ще рани на руках трохи щемлять, але то пройде, бо в нас, боґлів, набагато швидше все заживає, ніж у людей, - відповідає він мені.

Сайлен сів біля мене на ліжку, а я сиджу поряд, закутана в ковдру. Дивиться на мене, аж мені ніяково стало.

- Хочу подякувати тобі, Вандо, що врятувала мене від смерті. Якби не ти, маг Парітус мене вбив би.

- І чого він на тебе так напосівся? І Аніка з ним? – спитала я.

- Ех, Вандо, - каже він, - ти ж знаєш, нас, боґлів, люди не дуже люблять, навіть, можна сказати, ненавидять.

Я почервоніла, добре, що була півтемрява, і боґл не міг помітити мого сорому, бо і я така була, кляла й ненавиділа боґла, аж поки не дізналася про нього більше, не зрозуміла, що часто вони кращі бувають, аніж люди.

- Колись давно було зовсім не так. Боґли й люди жили разом по-доброму, по-сусідськи, бо наша земля, Кауда, належить обом народам, на цій землі без одного народу не може існувати інший. Про це всі раніше знали, а потім все забулося, первинні знання втратилися у віках. І серед людей з’явилися такі, хто не хотів бачити поряд боґлів. Спочатку вони придумали хворобу, спеціально націлену на боґлів. Пам’ятаєш страшну епідемію, яку всі згадують з жахом?

Я кивнула, бо знала про це, і читала, і багато старших людей її пам’ятали. Бабця розказувала про своїх батьків, що вони теж тяжко хворіли, але вижили.

- Тоді багатьох боґлів забрала смерть. Хто встиг – втік у північні землі, а інші лежать в землі, на боґлівських кладовищах. В нашій родині, в королівській династії вижили одиниці, але змогли продовжити королівський рід.

Сайлен сумно опустив голову й задумався. І я сиділа тихо, як мишка.

- Але той, хто виступив проти боґлів, не заспокоївся, вирішив повністю знищити королівську родину. Напад було здійснено, коли я ще був дитиною. Моїх батьків та всіх знатних боґлів скували чорною магією, пронизали заклятими мечами, бо нас бере не кожен меч і не кожне заклинання. Лише чорна магія та зачаровані нею мечі. І тоді тут лишився я один, останній з королівських боґлів. Я поклявся помститися, але все не міг вичислити цього мерзотника. Навіть хотів застосувати колос смітеріни, щоб викликати дух мого батька, докладно розпитати, може, він когось підозрював.

Я тоді взяла Сайлена за руку, ніжно стисла, дуже вже мені його було шкода. А в нього обличчя міниться, то темним стає, то світлішає, малюнки на чолі горять, як жарини.

- Люди цього не знають, - продовжив він, - але якщо боґли зникнуть із нашого світу, то порушиться його гармонія, почнуться катаклізми, землетруси, цунамі, Кауда опиниться на межі зникнення, може взагалі опуститися в море. Раз у двадцять років у Найвищому храмі два королі з людської та боґлівської династії проводять найважливіший для нашої країни ритуал, дають свою кров і магію основі Кауди, її первинній сутності. Там є спеціальна чаша, де королівські кров і магія змішуються й насичують силою нашу землю. Чорний ненависник боґлів не зважає на це, він засліплений ненавистю й люттю. Я досі не знав, хто це такий, але тепер, після нападу на мене, ми вияснили, що за всім цим стояв Парітус.

- А як же Аніка? – спитала я.

- Вона його коханка, теж сильна магиня. Освоїла чорну магію й у всьому йому допомагала. Вона спеціально зробила так, щоб потрапити до мене в замок і прикинутися нареченою. А тут вже вони умовились та й напали на мене. Я не чекав нападу з порталу, що веде до королівського замку, бо я ним рідко користуюся, він, вважай, стоїть закинутим вже багато років. А вони вивідали все, добре підготувалися. Ми їх схопили, зараз обоє у в’язниці. Хоча все одно, мене гризуть якісь сумніви, не до кінця все зрозуміло. Мені здається, що хтось ними керував, направляв. Не знаю.

- То вони на тебе напали, бо ти завтра маєш їхати з королем у Найвищий храм? – спитала я.

- Так. Але й не тільки тому. Вони проводили магічний ритуал, після якого вся моя сила й магія переходить їм, і вони змогли б тоді дуже довго жити, як живуть всі боґли, та й короля шантажувати. Бо якщо я помер би, то ні́кому було б в Найвищому храмі стояти біля чаші від боґлів. А моя кров у їхніх жилах могла б бути гарним замінником, вони могли б правити замість боґлів. Королю залишалось би тільки погодитись, бо держава – вище всіх інтересів.