Розділ 18. Зорієнтуватися на місці

Моя сестра по нещастю, теж боґлова наречена Аніка переважно увесь час сиділа в бібліотеці. Коли їсти приходила в їдальню, то ми про різне спілкувалися, була вона привітна й спокійна завжди. Не те, що Деніза, яка наче й трохи вже звикла, заспокоїлася, але все одно очі її завжди були на мокрому місці. Після того, як я побачила в руках Аніки книгу про чорну магію, то стала до неї трохи насторожено ставитися. Але все нормально було, нічого підозрілого, тому я й заспокоїлася. Невідомо, де вона ту книжку взяла, може, в бібліотеці у боґла ще гірше читання є, все ж таки монстри вони, не люди, що не говори.

І ось зараз, почувши її голос, я вражена була й перестрашена. Треба щось терміново робити, бо вечеря у нас швидко проходить, десь півгодини я зараз маю. Я вийшла із-за штори, чхнула кілька разів, бо не прибирають тут часто, як я бачу, купа павутини та пилу за шторами. Зиркнула на свою мітлу та й почимчикувала до тих дверей, звідки Аніка виходила. План у мене на ходу сформувався. Відкрила двері рвучко та впевнено та й запхалася в кімнату.

Було там дуже захаращено: меблів ціла купа стояла, столи, стільці, шафи, полиці, а на них величезна кількість і сувоїв, і книг, і колб, і баночок якихось, на стінах різні картини, зброя, опудала тварин висіли, а на підлозі якісь мішки, клунки та бочки валялися. Таке враження, що то або склад був, або лабораторія мага чи артефактора. В глибині кімнати ще одні двері були, я туди підійшла і за ручку смикнула. За другими дверима в маленькій кімнаті ліжко знаходилось, і біля нього якийсь чоловік крутився. Широкі рухи над ним робив, щось примовляв. Ой, не сподобалося мені це, бо на ліжку Сайлен лежав з очима заплющеними. Мене аж пересмикнуло.

А чоловік той на скрип дверей обернувся, мене побачив та як закричить:

- Ти хто така? Як ти сюди потрапила? Геть звідси!

І вже руку піднімає, мабуть, закляття якесь на мене кинути хоче.

Ну, що вам сказати, перелякалася я дуже, вже знаю, як магія сильно може гупнути, бо стукнуло мене добряче тоді, біля дверей замку. Найкращий захист, як мамця вчила, це що? Правильно, напад! Тому я миттєво зорієнтувалася, зробила обличчя простішим та тупішим, віями змахала, ротик бантиком складаю та й лопочу йому, не зупиняючись:

- Пане, не сваріть мене, не лайте! Сказали, йди до пана найголовнішого у замку після короля та поприбирай там добре, бо в нього чисто має бути, він серйозними речами займається, дуже поважний чоловік. То я й хотіла тут у вас прибрати, паночку, не знала, що ви дуже зайнятий.

І мітлу йому під носа пхаю, як доказ того, що справді прибирати прийшла, і кланяюсь, кланяюсь...

Перестав він руками махати, спокійніше вже на мене дивиться. Хай думає, що дурна дівка ні бельмеса не розуміє, тупа й недалека. Так він і подумав, на моє щастя. З кімнати мене випхав і каже сердито:

- Не треба в мене нічого прибирати. Йди звідси.

- Ой, паночку, та як же я піду, - кажу жалісно, - якщо мене покарають за те, що у вас не прибрала. Я швиденько все зроблю, ось тут попідмітаю, а там пилюку повитираю. Не проганяйте мене, прошу вас! Я бачу, ви людина чуйна, добра, цілительством займаєтеся, чоловіка якогось лікуєте. Співчуваєте людям, і мені поспівчувайте, пожалійте, бідну.

І так йому в очі любенько зазираю, поглядом благальним і щирим, а сама присідаю нижче, щоб знизу уверх на нього дивитися, бо був він десь із мене зростом, не дуже високий, як для чоловіка. Головне, показати йому, що боюся я його, поважаю і все зроблю, що скаже. Але на умі в мене якраз що? Якось так викрутити, щоб сказав він саме те, що мені потрібно. Не старий ще дядько, видний. Дороге вбрання на ньому, ґудзики на камзолі золоті, медальйон на шиї з рубіном величезним, на пальцях персні коштовні, не проста він був людина, ой не проста. А про цілительство я спеціально ввернула, хай думає, що я лікарем його вважаю, що не розумію нічого, що він робить.

Гмикнув він, ще раз на мене глянув, а тоді каже:

- Добре, тільки попідмітай і все. На столах і полицях не чіпай нічого!

- Ой, добре паночку! Дуже-дуже вам дякую! Так і зроблю, не сумнівайтеся!

- І до мене в іншу кімнату не заходь, - вказує він на двері, де Сайлен лежить, - я дуже зайнятий!

- Ні-ні-ні! І не рипатимусь! – кажу я.

Він двері закрив за собою, а я видихнула полегшено і гарячково метнулася по кімнаті роздивлятися. Треба знайти щось таке, щоб якось цього дядька страшного знешкодити. А як Сайлена звідси витягатиму, я й не знала. Та ні, метикувала, звичайно, але запхала цю думку далеко на задвірки, потім щось придумаю.

На столах стояло багато чого, в магії я не розуміюся, тому магічні або схожі на магічні штучки я не чіпала. Хай їм грець, ще сама собі нашкоджу чимось. А от різні баночки й колбочки мене зацікавили, бо були вони підписані.

«Отрута скорпіона», «Весела тиша», «Засіб від проносу», «Золота середина», «Перцевий вибух», «Кам’яна сила», «Приворот», «Облуда» - ось які там написи були. І ще багато різних, але я вже знайшла, що шукала. Баночка там стояла, а в ній - «Кам’яна сила»! Знаю я цю настоянку. Її дають птахам (курам чи качкам), по кілька крапель у воду капають, щоб у них яйця добре неслися, бо сприяє вона формуванню шкаралупи. Але настоянка чим небезпечна – якщо потрапляє на шкіру, то шкіра одразу кам’яніє, десь годину точно треба зачекати, поки дія пройде. В мене колись кам’яні пальці були, бо пролила ненароком! Ми, коли з сестрами до бабці їздимо влітку, то завжди допомагаємо їй по господарству. Кури, качки, гуси, індики, корови, свині, кролі – все в неї є, і всьому вона раду дає. І нас вчила, хоча я не люблю на городі порпатися, дуже вже важко там. О, бабця наша й молодим дівчатам фору дасть! Ото якщо ви нашу мамцю знаєте, то уявіть, що бабця в стократ справніша та бойовитіша! Але то вже інша історія.