Розділ 17. Сайлен в небезпеці

Одного разу, це було, мабуть, на третій чи четвертий день після Юганової появи в боґловому замку, я в коридорах на другому поверсі підмітала. «Один раз треба навести ідеальну чистоту, а потім регулярно її підтримувати - такий закон порядку в домі» - це правило, яке нам із сестрами товкла мамця багато разів, закарбувалося в пам’яті, мабуть, назавжди. І я періодично підмітала вже вимиті коридори, підтримувала порядок.

Раптом я страшенний гуркіт і якийсь чи то стогін, чи то крик почула, який пролунав за дверима кімнати боґла. Кричав Сайлен, його голос я ні з яким іншим не сплутаю. Дивно, мені чомусь здавалося, що боґла зараз немає у замку, бо він давно поїхав у справах, саме тому я спокійно товклася в коридорі на його половині. Але я ще забігала до Карраші, відносила речі в прання, і ми трохи поговорили про те, про се. Можливо, в цей час Сайлен і повернувся, а я й не помітила. Але щось дивне коїлося в його кімнаті, бо гуркіт продовжувався. Я підкралася до дверей, щоб подивитися, що там сталося, все одно в такому гуркоті скрип дверей не буде чути. Поки я відчиняла двері, шум стих. Я ступила на поріг. Те, що я там побачила, змусило мене остовпіти.

З величезної масивної рами, яку я бачила на стіні, коли вперше була в Сайлена (коли штани шукала) валив чорний густий дим. Вона зараз була прозора, і за нею я помітила обриси іншої кімнати, в якій вгадувалися чи то шафи, чи то двері. Якийсь портал, чи що? В кімнаті був страшенний розгардіяш: валялися розкидані стільці, ще якісь речі, що, видно, впали зі столу. Та найжахливішим було те, що на світлому килимі я краплі крові побачила. Кров була всюди! Але найбільше на підлозі під тою дивною рамкою і на самій рамі. Наче когось тягли в цю раму, а він опирався і закривавленими руками чіплявся за краї. Кого ж могли тягти з Сайленової кімнати? Сайлена, звичайно! Я перелякалася, запанікувала. Що ж робити? Боґл поранений, його щось в невідомий портал затягло (я все більше впевнювалася, що це портал), і, можливо, йому потрібна допомога. А я стою і не знаю, що робити.

Дим почав розсіюватися, а портал закриватися! Отвір у рамці повільно звужувався, ще трохи – і переді мною знову буде стіна! І лише краплі крові нагадуватимуть, що тут відбулося щось страшне. І я, не роздумуючи, кинулася в ще досить широкий отвір і з іншого боку опинилася. Як тільки я це зробила, портал за мною миттєво закрився: за моєю спиною з’явилася шорстка кам’яна стіна, об яку я злякано обперлася. Напівтьма в невеличкій кімнаті з двома дверима розсіювалася світлом призахідного сонця, яке линуло в маленьке віконце під стелею. Коли очі трохи призвичаїлися, я й тут побачила під ногами кров. Стежина з крапель крові простягалася до правих дверей.

«Так, Вандо, заспокойся», - сказала я собі. - Все буде добре». А в самої жижки трясуться, ноги підкошуються, дуже вже перелякалася я, що з Сайленом щось сталося. І знаєте, що в цій ситуації було найдивнішим? Навіть не так – найсмішнішим? Я досі тримала в руках мітлу, якою в коридорі підмітала! У мене навіть смішок нервовий пробився. Безстрашна захисниця боґла Ванда з мітлою! І ці смішні думки мене привели в більш-менш нормальний стан. Я почала чітко й раціонально мислити, як завжди нас вчила мамця робити в критичних ситуаціях. Сайлена пронесли в ці двері. Це було недавно, буквально кілька хвилин тому. Я можу піти зараз по кривавому сліду на підлозі і, можливо, його знайду й допоможу. Але той, хто на нього напав, зараз, мабуть, поряд з ним. Якщо його в його кімнаті не вбили, а через портал пронесли, значить, він нападникові для чогось живим потрібен. Я мушу спочатку в ситуації розібратися, а потім уже діяти.

Я, намагаючись ступати тихо, підійшла до дверей ліворуч, за ручку смикнула. Вони легко піддалися. За ними був якийсь чи то склад, чи то комора, забита якимось непотребом. Ясно. Потім я смикнула двері ліворуч, до яких вів кривавий слід. За ними був якийсь коридор, досить широкий. Я повільно за двері виглянула. Нічого підозрілого. Кривавий слід тягнувся коридором і зникав за рогом. Що ж робити? Я взяла мітлу наперевіс і пішла по сліду. За рогом починалися мармурові сходи, біля яких слід обривався, як неначе його хтось витер ось-ось ганчіркою. Не може такого бути. Мабуть, магію застосували. Я посунула сходами вверх і вийшла в широчезний, дуже красивий коридор з високими стелями з ліпниною, чудовими малюнками на стінах, різьбленими дверима та високими стрілчастими вікнами. Майже на кожному кроці на стінах сяяв золотом намальований герб господаря, який я одразу ж впізнала. Це був королівський замок.

Так, що ж сталося? Може, я неправильно все зрозуміла? Король же до Сайлена непогано, по-доброму ставиться. Сайлен і в правителі не лізе, закрився в своєму замку, король править, вважай, одноосібно. Всі задоволені. Навіщо королю робити замах на боґла? Нісенітниця. Але ж кров! Поки я стояла в розгубленості й відчаї, двері однієї з кімнат в коридорі раптово відчинилися. Я стрибнула до довгої цупкої штори біля вікна й за нею заховалася.

- Я прийду пізніше, - раптом я почула знайомий голос. – Мушу з’явитися на вечері. Треба зробити все сьогодні, бо буде пізно. Король завтра їде в Найвищий храм.

Хтось у кімнаті відповів щось нерозбірливе. І я почула кроки по коридору, а потім підбори поцокотіли мармуровими сходами вниз, у той коридор, з якого я щойно вийшла.

Я сама собі не могла повірити, стояла, мов блискавкою вдарена. Аніка! Це була Аніка.