Розділ 13. Дикий нелюб

Я все-таки вискочила зі своєї кімнати й домила той злощасний коридор. Швидко, в темпі, і намагалася тихенько дуже, бо боялася, що Сайлен з кімнати вийде. Не хотіла я його бачити, поки сама в собі не розберуся. Бо щось мені не подобалися мої думки. Я завжди перед собою чесною була. Все по поличках в голові розкладала. Не боялася ні про що думати. А зараз якісь дивні в мене в голові думки – по поличках не розкладаються, а хаотично літають, не можу ні на чому сконцентруватися, все про Сайлена думаю, чи про очі його, чи про... хвоста того дурного. Не може бути, щоб він мені сподобався! Він же боґл! Монстр з хвостом! І рогами!

Під вечір, коли я в себе сиділа, до мене заглянула Карраша, принесла лист від мамці. Ох, і зраділа я! Виявляється, сьогодні вранці мого листа мамці доставили, а вона зразу ж і відповідь написала. Прочитала я його, та й захвилювалася.

«Люба Вандо, - писала мамця, - отримала твого листа, і пишу тобі одразу ж відповідь, бо листоноша, якого боґл прислав, може його тобі передати вже сьогодні. Спочатку про справи. Солта ми зі стоянки в парку заберемо, не хвилюйся, все з ним добре буде. Ти пишеш, що в замку погано годують, тому чекай завтра зранку посилочку від мене, там все необхідне на кілька днів я тобі передам. Я зрозуміла, що листуватися тобі не заборонено, то писатимемо одна одній листи, якщо виникне така потреба. Кажуть, боґл наче порядно веде себе з нареченими, але все одно, ти там дивись мені, будь завжди насторожі.

А тепер, Вандо, напишу тобі прямо: я дуже-дуже незадоволена твоєю поведінкою! Як так безвідповідально може вести себе доросла й серйозна дівчина, якій вже, слава матінці Леї, дев’ятнадцять стукнуло, а в голові, вибач, один вітер та пустощі! Як тільки повернешся із замку, то тебе чекатиме покарання. Місяць домашнього арешту! Я б і більше дала, та сестри твої мене відмовили. Теж сидять біля мене, листа допомагають писати й хвилюються за твою голову недолугу й порожню!..»

Тут я добряче почервоніла, листа читаючи. Бідна мамця, ох і розхвилювалася вона, коли мене в День Зустрічі вдома не виявила. І прямо почула, як лає вона мене за це, несусвітньою дурепою називає та іншими словами, більш сильними. Ох, не сперечаюся, заслужила я! Продовжила далі читати.

«Ти в листі про Югана питала. Якби ти вчора так зненацька з дому не зникла, то вже сьогодні з ним би побачилася, бо він приїжджає увечері. Навіть не знаю, що йому сказати. Звичайно, я всю правду йому повідаю, бо звикла чесно все обговорювати. Я запропоную йому тобі листа написати, бо ти повідомила, що до вас нікого не пускають, і ви нікуди не виходите. Думаю, він хлопець розумний, а ти дівчина недурна (не будемо брати до уваги твій останній вчинок!), і зустрічаєтеся вже немало часу, то самі якось між собою порозуміється. Я в такі справи, ти знаєш, ніколи не встрявала.

На цьому буду листа закінчувати. Зузанна і Матея передають тобі вітання і просять написати, чи справді боґл такий страшний, як його на картинках малюють.

З любов’ю і щирим піклуванням, твоя мамця».

Ох, я аж розплакалася в кінці, листа дочитуючи. Наче два дні всього рідних не бачила, а як два роки пройшло!

Юган! Юган сьогодні приїжджає! А я тут сиджу, в боґла цього страшного. Яке вже там подобається він мені чи не подобається! Я про Югана думати почала. Поцілунки наші згадувати, обійми... Як він мене зірочкою називав, і сонечком... Заплакала я гірко. Сама собі отаке учворила, сама тепер і страждаю. Нема, щоб вдома сидіти в День Зустрічі, як всі нормальні дівчата сиділи, – мене квіточки нюхати поперло, корову таку! Зараз би вдома Югана чекала-виглядала! Дурепа!

Ось так я себе лаяла, обзивала, майже лікті кусала від розпачу. А потім раптом згадала про «посилочку». Ой-ой-ой! Знаю я ці «посилочки» від мамці. Це ж якщо один віз приїде, то добре буде. І чи пропустять цю «посилочку» в замок, ще питання. Треба в Карраші запитати. З цією думкою і кинулася я Каррашу шукати, бо зранку вже їжу від мамці привезуть, треба її до цього підготувати, та й місце знайти для «посилочки».

Я спустилася сходами й уже направлялася до кімнати Карраші, яка була недалеко від їдальні, це я вже раніше вияснила. І от горе, назустріч мені йшов Сайлен, видно, від Карраші вийшов.

Побачив мене й аж потемнів на виду. «Що це з ним? – думаю я. – Наче нещодавно нормально все було».

- Ну що, Вандо, - питає, - написала додому вже про страшного боґла? – і усмішку кривить неприємну, злу.

Я аж застигла від несподіванки. Ой, я й забула, що він листи читає. І мій читав, і від мамці.

- А чужі листи читати некультурно! – відрізала я.

Ще буде він мені тут вказувати, що писати! Монстр хвостатий!

- Моя культурність колись мене трохи не вбила, тому я змушений це робити! – визвірився він.

- Можна подумати, що в наших листах щось погане написане! – завелася я. – Годують в тебе в замку погано? Погано! Це й написала. Про Югана коханого тільки спитала...

Ох, і почорнів він після моїх слів! Вам не передати, який чорний став, як ніч темна, беззоряна.

- Ах, про коханого?! А те, що ти моєю офіційною нареченою зараз вважаєшся, то це як?!

Не зрозуміла, він що, ревнує? Яка наречена? Це ж просто дань традиції, закон такий, це відбути просто треба, перетерпіти, а потім далі собі жити. Я так і крикнула боґлові:

- Яка наречена? Ти що, Сайлене, з дуба впав? Ти просто дівчат викрав, змусив їх в замку сидіти – і це нареченими зветься? Не сміши мене! А може, в дівчат тих є вже кохані, ти не подумав? Нелюб ти, а не наречений для них! Дикий нелюб! І я не одна! Нас аж троє, згадай! Три наречені – це вже перебір, тобі не здається?