Розділ 11. Пророцтво. І про хвіст

За годину я закінчила почате вчора прибирання у своїй кімнаті. Все блищало від чистоти, сонце сяяло в чисте вікно (правда, з цього боку воно-то було чисте, в от ззовні не дуже), ідеально застелене ліжко, рівненько складені в шафі речі – все було, як я люблю.

У замку я вирішили почати з коридорів. Спочатку на другому поверсі приберу, де ми часто ходимо, а там перейду до тих широчезних сходів, які у залі перед вхідними дверима височіють. Там сходинок багато, роботи купа. Карраша дивилася на моє прибирання зацікавлено й схвально, нічого не сказала, коли я швабру та додаткові щітки й ганчірки попросила. Навіть магічний засіб для чищення та миття поверхонь видала. Мила я в коридорі, драїла, чистила, аж руки заболіли. А тільки ту частину коридора вимила, де наші з дівчатами кімнати були, праворуч від сходів. Деніза в своїй кімнаті сиділа, навіть не вийшла, а от з Анікою в нас цікава розмова відбулася. Вона якраз до бібліотеки, видно, направлялася, вийшла зі своєї кімнати, побачила, що я стіни драю (там дерев’яні панелі були на півстіни з вирізьбленими на них чудернацькими візерунками, мити такі баляси дуже важко, хто пробував, знає), та й питає зацікавлено:

- Навіщо ти, Вандо, це робиш? Все одно через місяць поїдемо всі звідси.

- Не можу, - кажу, - у бруді такому жити. Аж гидко по підлозі ступати, коли така липка й засмічена.

- Дарма, - каже тоді Аніка, - ти це робиш. Все одно скоро боґл помре. І замок цей, мабуть, королю відійде. Він і відремонтує його тоді по-своєму, і все до ладу приведе.

- Що? – я як із щіткою в руках стояла, так і завмерла. – Як помре? Наче на вигляд здоровий. І сильнючий. Он як нас у фургон позакидав, коли на вулиці ловив.

- Так у пророцтві ж сказано: «...Підуть боґли із землі хвостової, бо не буде їм спокою від напасті чорної, і останній боґл на роздоріжжі опиниться, і смерть до нього підступиться серед червоного літа в кінці п’ятого сонячного циклу, і шукатиме він спокою, але не знайде, бо зловить його мандрівниця в свої тенета і до скону з ним буде».

- У пророцтві? А що це за таке пророцтво, не чула я такого? – питаю.

- Я дочка помічника старшого радника короля Кретія. Батько часто про королівські справи вдома розмовляє, розказує різні новини про те, що в палаці відбувається. Так він про боґла казав, що скоро він помре. Так записано в «Книзі химерних пророцтв», у якій зібрано передбачення пророка Дара, чула про такого?

- Так, - кивнула я, - ми в школі вчили. Це той, хто передбачив цунамі на сході Кауди?

Аніка кивнула схвально.

- Я вчора подивилася ще раз у бібліотеці. Все правильно, є такі слова. І боґл у нас зараз останній із династії. І в цьому році п’ятий сонячний цикл закінчується, а середина літа через місяць почнеться. Все збігається. А Дар майже не помилявся у своїх пророцтвах.

- Ого! То це боґлові місяць жити лишилося? – спитала я, а самій аж шкода його стало. – Та ну, пророцтва штука ненадійна, я б не дуже в це вірила.

- Як хочеш, - знизала плечами Аніка й пішла собі до бібліотеки.

Навіть допомоги в моєму прибиранні не запропонувала. Ну, то її справи. Я коридор мити продовжила, а сама про Сайлена думаю. Це ж треба. Помре, значить. О, то це він казав, мабуть, Норманові вчора, що залишився всього один місяць до його смерті, коли в кімнату входив, «всього один», повторював. Чогось сумно мені стало й неспокійно. Домила я тоді наш коридор (краса і чистота навколо, аж сяє все!) і почимчикувала й собі в бібліотеку. Треба й собі глянути на те пророцтво.

На третьому поверсі, де бібліотека була, скрізь теж було пильно й занедбано. Але тут я вже потім помию, коли нижні поверхи до ладу приведу. З цією думкою й зайшла до книгозбірні. Книжок – видимо-невидимо! Полиці в ряд стоять високі, аж до стелі книгами забиті, біля них драбини височіють, щоб з верхніх полиць книжки можна було дістати. Аніка в кріслі біля вікна сидить, читає щось. Побачила мене, посміхнулася.

- Теж почитати прийшла?

- Хочу про пророцтво те подивитися, - кажу я.

- Он воно, на столику, я вчора теж переглянула, - відповіла вона.

Я книгу розгорнула й почала шукати про те, що мене цікавило. Справді, все, як Аніка казала, написано. А потім я трошки назад сторінки погортала і знайшла те, що мене ще цікавило. Про смерть боґлових батьків.

І там було про це! Я так і знала! Одне всього речення, але було: «Чорна тінь впаде на Кауду, мечі нап’ються королівської крові, а боґли в тінь підуть, щоб потім возродитися». Ну, і що тут ідеться? Про чорну тінь і мечі зрозуміло, а от про возродитися, це як зрозуміти? Воскреснуть всі, чи що? От не люблю цих загадок і пророцтв. Напиши прямо: «Королів уб’ють мечами чорні тіні, а потім вони воскреснуть в такому-то році». Хоча я ніколи не чула, щоб хто-небудь з людей чи боґлів колись воскрес, але всяке буває. Особливо у нас, де магія на кожному кроці.

Я закрила книгу й пішла бродити між полицями. Мене цікавила ще одна книжка, але Аніці про це знати не обов’язково.

Дуже толково хтось тут книги порозставляв, за темами. На одній полиці було написано: «Рослини й тварини», - і тут саме про це книги були, на іншій – «Географія», ще далі - «Історія». Аж в самій глибині бібліотеки знайшла я те, що шукала: «Статура». О! Те, що треба. Статура – це наука про будову тіл різних живих істот. Я вибрала книгу велику й об’ємну, щоб напевно картинки були, всілася на підлогу й почала гортати сторінки. Не сяду ж я в крісло поряд з Анікою! Чомусь ніяково стало. Спитає, навіщо я цим цікавлюся, а я що скажу? «Мені цікаво подивитися, чи є у боґла хвіст і який він»? Сором один.