Розділ 10. Батьки Сайлена

Спала я без сновидінь. І це дуже дивно, бо в новому місці на чужому ліжку завжди я і засинаю погано, і сни дурні сняться. Звичайно, я не забула сказати перед сном, щоб мені приснився мій наречений. Знаєте, такі дівчачі забобони є, якщо спиш у новому домі вперше, то просиш матінку Лею, щоб показала тобі твого майбутнього нареченого уві сні? Засинала і про Югана свого думала: як він там, що робить зараз, чи думає про мене... А приснився мені боґл Сайлен. От халепа! Мабуть, то я під враженням вчорашніх перипетій у його кімнаті ще була, то й сняться всякі дурниці. Одяглася я зранку, зібралася та й снідати пішла, бо вже дорогу до їдальні добре знала.

Дівчат ще не було, а Карраша якраз сніданок на стіл ставила. Їй ще одна жінка допомагала, ми познайомилися, то була кухарка Маліка. Висока, огрядна і дуже галаслива. От наскільки наша мамця іноді гучною та багатослівною буває, що часто важко витерпіти, то ця жінка в стократ її перевершувала! Тільки її й чути було.

- То це ти одна з наречених нашого Сайлена? – питає, ставлячи тарілки на стіл.

- Так, - кажу, - поневолі наречена, не хотіла цього, так боґл просто з вулиці викрав.

- Ти, - продовжує Маліка, - не бійся, наш Сайлен тільки з виду страшний та грізний, а насправді, й дитини не образить.

Я гмикнула щось нерозбірливе, не знаючи, як на ці слова відповідати.

- Сайлен, коли сиротою став, ну, коли батьків його вбили, змінився дуже. Всі чекали, що коли повнолітнім стане, то кине все, поїде в північні землі, бо кликали його туди родичі. Але він затявся, що убивцю своїх батьків спочатку знайде, а потім уже подивиться, як життя складеться.

- То його батьків убили? – спитала я вражено.

Скрізь писалося, що король-боґл помер, і я чомусь думала, що своєю смертю.

- Так, - відповіла Маліка, - просто на очах у Сайлена. Тоді така страшна історія відбулася, он Карраша не дасть збрехати. Сайлен, вважай, на її руках виріс, батьків втративши.

- Маліко, ти б поменше патякала, - незадоволено промовила Карраша.

Видно було, що не хоче вона говорити на цю тему. Боляче їй.

Я її розумію, бо сама з болем татка свого згадую. Він помер, коли мені дев’ять було, я майже все пам’ятаю. Від чорної лихоманки за два дні згорів. І як мамця горем прибита ходила, пам’ятаю, і як ми всі плакали, татка кликали. Мамця його дуже сильно любила. Вони, як голубки жили, не сварилися майже ніколи, бо татко завжди з мамцею у всьому погоджувався, а сам собі, як треба робив. Я б собі теж такого чоловіка, як татко, хотіла, доброго, розумного, справедливого... І щоб любив мене, як мамцю. Він і непоказний був на вроду, якщо чесно, мамця за нього на голову вища була, а він невисокий, але міцно збитий. Але ж і на руках її носив, і ласкаві слова казав, компліменти там різні, жартували часто разом... Ох, згадалося зараз, аж серце занило...

- Це було на одному з прийомів у королівському палаці, - раптом глухо почала розповідати Карраша. – На тронах обидва королі сиділи. Батько Сайлена, Таміон  його звали, якраз з дружиною про щось говорили. А я збоку під стіною сиділа, за Сайленом приглядала. Бо я нянькою тоді була у хлопчика. Молода була, вертка, а за ним наглядати треба було ого як! Бо шаленим був пустуном. У боґлів свої роки, а в людей свої. Він, якщо з людськими дітьми порівнювати, то як семирічна дитина був. Заліз якраз під стіл з наїдками, шибеник, і звідти дам придворних лякав. Я вже хотіла піти, нагримати на нього, аж раптом усі вікна в палаці повилітали. Кого поранило склом, а кого магією скрутило. Потемніло навколо, як вночі, хоч ще день білий надворі був. Почали літати тіні якісь, а потім перетворюватися на чорні безформні фігури, які нападали на боґлів. Людей майже не чіпали. Охорона набігла: і солдати, і маги. Мене, як і всіх людей в залі, чорною магією скрутило, оціпеніла я, тільки й бачила, як тіні до трону прорвалися та на Таміона з дружиною напали. Ох, і відбивався він - і мечем, і магією. Набрав справжньої боґлівської подоби, бо в цій іпостасі вони найсильніші, але все дарма! Накинули на нього якийсь аркан, що знерухомив його, та й мечем пробили наскрізь. І дружину так само вбили, й інших боґлів у палаці. А потім раптово зникло все, наче й не було нічого. Люди отямилися від магії, дивляться, а всі боґли мертві лежать. Король тоді наказав у всьому розібратися, та все дарма, так і не докопалися, що то було та хто це зробив. А Сайлена я потім під столом знайшла. Слава матінці Леї, не виліз звідти під час нападу, але все-чисто бачив. Бідна дитина.

Карраша зітхнула, витираючи сльози.

- Він один лишився з усієї династії боґлів-королів. Останній. Хворів довго після того. А як одужав, то наче підмінили його, серйозним став, злим. Присягнувся знайти нападників і помститися. «Я, - каже, - Каррашо, не заспокоюся, поки убивць своїх батьків не знайду і не відомщу!»

- То він тому не їде із столиці, убивць батьків шукає? – спитала я.

- І тому теж, - кивнула жінка. – А ще наречену йому знайти треба й одружитися, щоб...

Тут Карраша запнулася й замовкла.

Ну, ну, скажи вже, Каррашо, чому одруження для боґла таке важливе? Я аж рота відкрила, хотіла почути. Та Карраша встала й геть пішла. От же ж! Таке враження, що це якась таємниця. Ну, нічого, я все одно до істини докопаюся!

Тут і дівчата прийшли, Деніза з Анікою. Деніза знову зранку плакала, запухла вся від сліз. Так і захворіти можна. Хай би боґл відпустив її, геть дівчина занедужає тут. А от Аніка добре тримається, молодець. Якщо вже потрапив у складну ситуацію, то мусиш пережити її з найменшими втратами, я так думаю.