Розділ 1. День Зустрічі

Сьогодні День Зустрічі. Всі сестри сидять по кімнатах тихо, як мишки. Мамця позамикала двері на великі хитромудрі ключі, ще й привела зранку стару кошлату бабелу з «Лавки магічних печаток», аби та запечатала вхід до нашого будинку. Перестраховуючись, вона попросила причепити печатки ще й на кожні вікна та двері всередині дому. Я чула, як стара щось довго мурмотіла під моїми дверима, а потім ляпнула на одвірок щось магічне, мокре й гидке, так, що аж з мого боку дверей проявилася безформна пляма, яка досі ще не висохла. Певно, на вікна в матері не вистачило грошей (бо вдома тримає лише на дрібні виплати), або вирішила зекономити (в неї бувають такі приступи економії), бо бабела пішла геть, а вікна так і залишилися незахищені. Ну й добре, а то було б, як минулого року, всі шибки залило чорним гидючим слизом, і ми на другий день довго не могли їх відмити. Я своє вікно драїла, мабуть, разів із десять, аж поки досягла потрібної мені чистоти.

І, як на зло, погода стояла пречудова! Сонце сліпило очі, зазираючи в шибки, зелень буяла за вікном, квіти на клумбі в саду милували око, вода в річці, мабуть, неймовірно приємна для купання! А я тут сиджу, як дурепа!

Король і боґл* – це правителі нашої країни, що називається Кауда. Буквально ця назва значить «хвіст», бо знаходиться вона на материку, що приблизно обриси його віддалено нагадують великого тигра, зображеного в стрибку. А там, де знаходиться його хвіст, і лежить наша країна. Отже, ви уявили: земля наша довга, витягнута, омивається майже з усіх боків океаном і має лише невеликий перешийок, що з’єднує наш півострів із материком. Це вигідне місцеположення – завоювати таку країну по суші важко, а в морі треба мати досить гарний флот, щоб захопити яке-небудь наше портове місто. А укріплені міста дуже добре! Бо морський промисел і морські битви – це те, чим займалися наші предки сотні років.

Мене звати Ванда і я живу в невеличкому містечку Стонія, що знаходиться недалеко від столиці.

Ну от хто сказав, що боґл завітає сьогодні саме до нашого містечка? В День Зустрічі, кожного першого літнього дня, всі дівчата нашої країни сидять по домівках і нікуди не рипаються. Це єдиний день у році, коли по країні бродять боґли, забирають до себе дівчат, аби вибрати собі спочатку наречену, а потім, якщо їм захочеться, то й взяти за дружину. Кожен боґл кожного року може викрасти собі кількох дівчат, які автоматично стають його нареченими. Не знаю, як там вони розбираються, але тільки одна з них може стати дружиною боґла. Всі інші повертаються додому, обдаровані подарунками та скарбами. І незайманими, якщо вас це цікавить. Тут боґли чомусь дуже делікатні. Так що не дуже й погана доля. Але як уявлю, що їм довелося пережити, бідним, мешкаючи поряд з потворою, аж дрижаки беруть.

Заходити в будинки боґли не мають права, такий закон, але на всіх будівлях, де є молоді неодружені дівчата, їхні батьки все одно ставлять непроникні печатки, аби вже напевно захистити своїх дочок.

Боґлів у нашій місцевості немає вже давно, але все одно пересторога не завадить, як каже наша мамця. Взагалі-то, править нашим королівством фактично лише один король, бо боґли, чесно кажучи, це вже на сьогодні віджилий своє анахронізм, застаріла традиція, яка існує в нашій країні. Ще на початку заснування держави люди прийшли на півострів, який був заселений різними лісовими та морськими створіннями. Тоді вони уклали союз з боґлами, які панували на цій землі, й почали жити разом, утворили Кауду, спільно боронилися від ворогів, разом відвойовували плідну землю у лісових та степових чудовиськ. На рівних правах і почалося правління в королівстві. У королівському палаці досі стоять два трони, один з яких для короля від людей, інший – для представника боґлів. Але це все в минулому, нині боґлів майже не залишилося на нашій землі. Якщо й де мешкають, – то це на півночі півострова, там, де знаходяться глибокі озера та непрохідні ліси, бо ту територію, згідно з давнім договором з боґлами, люди залишили недоторканною. Існувала колись і численна династія королівських боґлів, які разом з нашими королями правили країною, одружувалися навіть з людськими дівчатами, і їхні нащадки перебирали правління в свої руки з покоління в покоління. Але нещодавно, кілька десятків років тому, країною прокотилася епідемія якоїсь дивної хвороби, на неї хворіли і люди, і боґли. І якщо люди переважно переносили хворобу в легкій формі, то боґли помирали. Після цього боґлів залишилося дуже мало. Як я вже казала, переважно всі перебралися в прадавні ліси, подалі від людей. А з королівської династії залишилося не так багато представників, вони поступово помирали, й династія вироджувалася. Останнім боґлом, який залишився жити в замку на вершині пагорба в столиці, був боґл Сайлен, який майже не з’являвся на людях, особливо після смерті останнього короля-боґла, свого батька. Ще після епідемії, аби підтримати боґлів і не дати занепасти династії, було прийнято закон, яким призначався один день у році, коли будь-який боґл міг вибрати собі будь-яку дівчину королівства в дружини. Потім цей день почали називати День Зустрічі. Але щоб забезпечити певні права, зробити видимість такого собі вибору і для необережних й нещасних дівчат, які потрапляли до лап боґлів, боґлам було заборонено переступати поріг людських осель. Тобто дівчата могли провести цей день вдома і зберегти свою свободу ще на рік.

Боґли дуже страшні. Принаймні, їх малюють такими на картинках, які продають у сусідній лавці, де я купую канцелярське приладдя. Високі, з хижим виразом обличчя, з рогами й волохатими руками й ногами. Та ще й з довгим змієподібним хвостом! Кошмарні монстри! Хто захоче потрапити в лапи до такого чудовиська? Та ніхто! Навіть якщо він формально майже король. Так-так, саме формально. Бо вже давно боґли не з’являються в королівському палаці. Син останнього короля-боґла після смерті батька сам став законним королем-боґлом, але відверто ігнорує свої королівські обов’язки, що, мабуть, чудово влаштовує нинішнього короля.