Розділ 29. Перевал

Караван ішов повільніше, ніж Максим. Це він зрозумів у першу годину. І швидше, ніж Максим. Це — до обіду. На рівній дорозі він міг обігнати вози без проблем. Коли рогаті тяглові тварини переходили на важкий рівномірний крок, Максим навіть ловив себе на бажанні прискоритися. Але караван не втомлювався так, як одна людина. Не зупинявся, бо натирає ремінь. Не витрачав десять хвилин, щоб перевірити підозрілий слід. Не змінював маршрут через кожну болотяну пляму. У нього були дорога, тварини, люди, запасні руки й порядок. Тому за день три важкі вози проходили більше, ніж Максим очікував.

Просто без поспіху.

Його поставили біля третього воза. Обов’язки виявилися не героїчними. Стежити, щоб вантаж не з’їжджав. Допомагати штовхати на підйомах. Тримати тварину, якщо треба міняти ремінь. Носити воду. Збирати дрова на стоянках. Один раз Максим дві години йшов із дерев’яним клином у руці, бо Лейр наказала бути готовим підкласти його під колесо. Він відчував себе дуже важливою частиною експедиції. Клин теж.

На третьому підйомі переднє колесо другого воза застрягло між камінням. Оце вже було знайоміше. Люди одразу розійшлися по місцях. Двоє тримали тяглових тварин. Орк підпер борт плечем. Дурґар поліз до колеса. Лейр керувала. Максим стояв. Чекав. Йому показали: сюди. Він підійшов. Побачив проблему. Камінь затиснув колесо збоку. Просто тягнути вперед — погано. Обід може пошкодити. Максим показав: назад трохи. Потім підняти край важелем. Дурґар уже робив майже те саме. Кивнув. Без здивування. Без «о, дивна мудрість людини з іншого світу». Просто нормальна механіка. Максим узяв довгу жердину.

Упор на камінь. Не прямо під колесо — зірветься. Трохи збоку. Двоє натиснули. Колесо піднялося на кілька сантиметрів. Клин. Перекласти. Назад. Ще раз. Через п’ять хвилин віз рушив. Лейр сказала щось людською. Максим не зрозумів. Вона повторила гоблінською:

— Добре.

— Оце слово я всюди знаю.

Лейр почала вчити його людської мови сама. Не з доброти. Через необхідність. Першого дня вона тричі сказала йому щось, а Максим тричі дивився як дурень. На четвертий раз Лейр покликала. Показала на себе.

— Лейр.

Потім на Максима.

— Максим.

Потім на дорогу. Сказала:

— Вар.

Максим повторив.

— Вар.

Вона кивнула. Дорога. Потім вода.

— Ес.

Вогонь.

— Тар.

Їсти.

— Мор.

Спати.

— Сел.

Максим запам’ятовував. Мова звучала м’якше за гоблінську. Багато відкритих голосних. Деякі слова нагадували щось знайоме тільки на одну секунду, а потім виявлялися зовсім іншими.

За день він вивчив дванадцять слів. На другий забув чотири. Лейр не співчувала. Повторила. Максим записував кирилицею на тонкій дощечці. вар — дорога ес — вода тар — вогонь сел — спати мер? — гора Останнє Лейр виправила.

— Меар.

Максим закреслив. меар — гора Лейр подивилася на кирилицю. Потім на нього. Сказала щось. Максим зрозумів лише питання. Письмо? Інше?

— Так.

Показав: моя земля. Моє письмо. Лейр торкнулася літер. Не просила пояснень. Лише кивнула. Це Максимові сподобалося.

Другого дня дорога почала підніматися справжньо. Ліс змінився. Менше великих широколистих дерев. Більше темних високих хвойних. Повітря прохолодніше. Струмки швидші. Каміння на дорозі більше. Земля під ногами твердіша. Гори, які колись лежали синьою смугою далеко за лісом, тепер перекривали половину горизонту. Максим постійно дивився вгору. Вершини здавалися близькими. Лейр побачила. Показала: ні. Не туди. Перевал проходив значно нижче. Максим полегшено видихнув.

— Добре.

Він не хотів альпінізму. Навіть із уламками. Особливо без спорядження.

Караван мав охорону. Це Максим зрозумів ще в Карху. Але тільки в дорозі побачив, як вона працює. Не героїчна колона воїнів. П’ятеро людей, якщо рахувати Лейр. Двоє людей. Орк. Ельф. І дурґар із важким арбалетом. Вони постійно змінювали місця. Один попереду. Один позаду. Двоє біля возів. Лейр ходила де хотіла. Ельф часто зникав із дороги. Просто сходив у ліс. Через десять хвилин з’являвся з іншого боку. Максим спочатку не розумів. Розвідка. Перевірка. Сліди. Обхід. Те саме, що робили Крак і Тік, тільки на маршруті каравану.

Ельфа звали Саель. Принаймні Максим чув так. Біле волосся. Молоде обличчя. Хоча Максим уже не був упевнений, чи може оцінювати вік ельфів по-людськи. Саель говорив гоблінською набагато краще за Лейр. І це робило його найзручнішою людиною для розмови. Проблема: Саель майже не хотів розмовляти.

Увечері другого дня Максим сів біля вогню. Саель точив ніж. Максим показав на лук.

— Ельф… лук.

Потім великий палець. Добрий. Саель глянув.

— Добрий.

Гоблінською. Максим показав на свій короткий.

— Поганий.

Саель подивився. Попросив жестом. Максим віддав. Ельф оглянув лук Тіка. Не зневажливо. Уважно. Його погляд пройшовся по плечах Максима, тятиві й руків’ю. Тятиву. Місце руків’я. Потім сказав: