Розділ 23. Крихта сили

На четвертий день після смерті Ґарна Максим вирішив перевірити, чи не обманює себе. На п’ятий — передумав. На шостий — знову вирішив. Проблема була не в тому, що він не знав, як провести тест. Знав. Навіть кілька. Проблема була в іншому. Якщо результат виявиться позитивним, доведеться прийняти ще одну частину того, що відбувається з ним. А Максим уже починав підозрювати, що людський мозок має обмежений запас місця для речей, які не хочеться приймати. Два місяці в небі. Гобліни. Орки. Чужий світ. Уламки після смерті. Досить.

Хотілося хоча б одного явища, яке можна пояснити поганим сном. На жаль, поганий сон теж був. І нічого не пояснював.

Плече не дозволяло працювати нормально. Старий гоблін, ім’я якого Максим усе ще чув щоразу трохи інакше, приходив майже щодня. Одного разу Максим вирішив, що нарешті розібрав.

— Тар?

Старий насупився. Повторив.

— Таар.

— Таар.

Гоблін похитав головою. Ще раз. Звук був десь між «Таар», «Тхар» і коротким видихом крізь зуби. Максим здався.

— Добре. Поки Таар.

Старий ткнув його пальцем у плече. Боляче.

— Ай!

Таар задоволено кивнув. Мова лікування була універсальною. Потім показав: рукою рухати. Повільно. Максим підняв. До рівня плеча. Тягне. Вище — болить. Таар зупинив. Потім показав кілька простих рухів. Не силових. Розробляти. Максим уважно повторив. Це йому подобалося. Не чарівне зцілення. Не зелена рідина, після якої кістка зростається за хвилину. Рух. Відпочинок. Пов’язка. Час. Знайомі принципи. Світ іноді був милосердний настільки, щоб залишатися логічним.

Перший тест Максим зробив із дровами. Не тому, що хотів перевіряти силу. Саме навпаки. Сила була поганим показником. Травма. Холод. Їжа. Техніка. Усе заважало. Тому — робота на виснаження. У нього вже були старі записи. Дистанція між двома деревами. Колода приблизно тієї самої маси. Ходки. До кабана він ледве робив кілька. Після — стабільно більше. Перед нападом орків, коли вже тренувався тижнями, міг перенести той самий вантаж вісім разів на визначену відстань, якщо був виспаний і ситий. Тепер треба було чекати, поки плече дозволить. Максим чекав.

Ненавидів. Але чекав.

Тим часом прийшли орки. Не Ґарн. Троє інших. Максим побачив їх із пагорба. І перше, що зробив, — ліг у сніг. Не героїчно. Просто швидко. За каменем. Зброя була поруч. Ґарнів ніж на поясі не носив. Лежав удома. Орки йшли не до хатини. Уздовж річки. Троє. Крак був із ними. Це було настільки дивно, що Максим кілька секунд вирішував, чи не бачить щось неправильно. Крак. Попереду. За ним два орки. Третій позаду. Озброєні. Але зброя не в руках. Один ніс довгий спис. Другий — важкий лук.

Третій — меч у піхвах. Усі троє були нижчі за Ґарна. Не набагато. Зате один — старий. Це було видно навіть здалеку. Сиве волосся. Плечі ще широкі, але рухи обережніші. Крак помітив Максима майже одразу. Свиснув. Показав: виходь. Максим не поспішав. Подивився на орків. Вони дивилися на нього. Один щось сказав. Крак відповів. Максим не зрозумів. Добре. Початок дипломатії.

Вони зустрілися на відкритому місці. Не біля дому. Це Максим зробив навмисно. Оркам не треба бачити більше, ніж уже бачили. Хоча після Ґарна ця обережність частково запізнилася. Старий орк був найбільшим. Не за ростом. За присутністю. Обличчя широке. Шкіра темніша за Ґарнову. На підборідді коротка сива борода, якщо це можна назвати бородою при такій рідкій жорсткій щетині. Одне ікло зламане майже біля основи. На правій руці бракувало мізинця. Він подивився на Максима довго. Не вороже. Не дружньо. Потім сказав:

— Ґарн.

Максим кивнув. Старий торкнувся грудей. Назвав себе.

— Урх.

Максим повторив:

— Урх.

Той кивнув. Потім показав на двох інших.

— Саґ.

— Мер.

Максим повторив. Погано. Але достатньо. Крак стояв між ними. Дуже символічно. І, мабуть, дуже практично.

Урх говорив. Крак перекладав жестами те, що міг. Це було майже болісно. Ґарн. Йшов. Сам. Шукав когось. Тих трьох орків? Так. Можливо. Потім Максим. Бій. Смерть. Максим показав: не хотів. Урх дивився. Максим повторив усю історію коротко. Ґарн стежив. Кидав камені. Переслідував. Бився. Максим тікав. Пастка. Потім Ґарн знову напав. Ніж. Смерть. Урх слухав. Коли Максим показав, що двічі намагався відійти, старий орк різко щось запитав. Крак переклав погано: ти відступав? Максим кивнув. Так. Урх сказав щось довге. Саґ пирхнув. Мер усміхнувся. Крак виглядав так, ніби не знає, сміятися чи ні.

— Що?

Максим показав. Крак спробував. Вказав на Ґарна уявно. Потім на голову. Потім показав: дурний. Максим повільно підняв брову. Саґ засміявся. Урх не сміявся. Але кутик рота сіпнувся.

— Ви зараз кажете, що Ґарн був ідіотом?

Крак не зрозумів. Таар би, мабуть, погодився.

Далі стало ясніше. Не все. Але достатньо. Ґарн не мав наказу нападати на Максима. Не представляв якусь орчу владу. Не мстився за Зара. І навіть Рага, схоже, не були головною причиною. Він сам зацікавився Максимом. Чому? Ось тут усе знову розсипалося. Крак знав лише частину. Урх пояснював орчими словами. Максим ловив жести. Спис. Перший убитий гоблін. Зар. Напад Шаар. Рага. Чужинець. Максим. Людина сама в лісі. Вижив. Убиває кабана. Відбивається від гоблінів. Ґарн почув про нього? Так. Схоже. І вирішив подивитися. Потім випробувати. Потім… Максим показав на камінь.