Розділ 22. Зворотне полювання

Уранці слід починався за двадцять три кроки від дверей. Максим порахував. Не тому, що число щось змінювало. Просто рахувати було легше, ніж думати про те, що орк стояв тут посеред ночі й дивився на його дім. Сніг зберіг відбитки добре. Велика взута стопа. Глибока п'ята. Рівний крок. Орк підійшов зі сходу, обійшов кам'яну гряду й зупинився біля старої сосни. Там сліди накладалися один на один. Стояв довго. Потім пройшов уздовж краю укріплень. До дровника. До коптильні. До вузького проходу. До річкового маршруту. Не перетнув жодної сигналізації.

Не зачепив жодної лози. Не наступив у м'яке місце біля старої кабанячої ями. Максим ішов за слідами. Крак — поруч. Тік — трохи позаду. Ніхто не говорив. Біля північного краю табору орк присів. Слід коліна. Долоня на снігу. Потім коротка риска в землі. Наче щось перевіряв. Максим теж присів. Під снігом проходила одна з його натягнутих лоз. Майже непомітна. Орк знайшов.

— Прекрасно.

Крак повернув голову. Максим показав на лозу. Потім на орчий слід. На власні очі.

— Бачив.

Крак кивнув. Так. Орк бачив. І це було гірше, ніж якби він просто переліз.

Сліди пішли на північ. Не швидко. Орк не тікав. Не намагався приховувати напрям. За двісті кроків Максим помітив перше дивне місце. Орк змінив ходу. Замість прямої лінії пішов через каміння. Потім по мерзлому струмку. Потім знову на сніг. Максим зупинився. Крак теж. Тік присів біля краю льоду. Орк не просто пішов. Він перестав залишати зручний слід. Максим відчув неприємний холод у животі.

— Він знає, що за ним можуть піти.

Тік глянув. Максим показав: слід. Потім очі. Потім орка. Тік кивнув. Не новина. Для нього. Для Максима — так. Крак показав назад. Досить. Не слідувати. Максим погодився. Без суперечки. Це теж було нове.

Вони повернулися до хатини. Крак довго щось пояснював. Максим зрозумів небагато. Ґарн. Інші орки. Рага. Шаар. Стежки. Полювання. Слово, яке повторювалося кілька разів і могло означати «межа», «земля» або «не лізь туди, дурню». Максим не був певен. Зате зрозумів головне. Орки, яких бачили гобліни, не становили одну дружню групу. Ґарн рухався окремо. Троє, що поранили Рага, теж діяли окремо від нього. Чи були вони союзниками — Крак не знав. Чи ворогами — теж. Світ відмовлявся ділитися на акуратні команди. Максим уже починав сприймати це як добру ознаку.

Незручну. Але добру.

Крак хотів, щоб Максим на кілька днів перебрався до Рага. Цього разу Максим зрозумів майже одразу. Показав на себе. На хатину. Потім на багато гоблінів. Крак. Так. Тік. Так. Безпечніше. Максим мовчав. Потім подивився навколо. На дах. Дрова. Піч. Запаси. Стіни. Виходи. Усе, що будував місяцями. Покинути можна. Він уже робив аварійний запас саме для цього. Життя важливіше за хатину. Питання не в цьому. Якщо орк просто оглянув місце й піде, втеча нічого не дасть. Якщо орк хоче знайти його, то шлях до поселення Рага може привести небезпеку туди.

Максим показав на орчий слід. Потім на себе. Потім на Крака. На багато гоблінів. Звів разом. Крак насупився. Зрозумів. Орк може піти слідом. Привести його до Рага. Крак махнув рукою. Схоже, поселення не було беззахисним. Максим не сумнівався. Але це не означало, що він хотів тягнути туди чужу проблему. Особливо коли не знав, чи проблема взагалі його. Зрештою домовилися погано. Як і все без мови. Максим залишиться. Крак пришле когось перевіряти. Якщо з'явиться орк — сигнал. Якщо стане гірше — Максим піде. Тік явно вважав це дурним.

Показав на Максима. На голову. Потім постукав пальцем по дереву. Порожньо.

— Дякую.

Тік урочисто показав середній палець. Нормальність повернулася. Трохи.

Наступні два дні нічого не відбувалося. Саме це почало нервувати найбільше. Максим не ходив далеко. Перевіряв пастки тільки ближні. Рибу — раз на день. Дрова носив із найближчого запасу. Сліди навколо табору оглядав щоранку. На перший день — нічого. На другий — теж. Можливо, орк пішов. Максим майже повірив. На третій день знайшов свою пастку розібраною. Не зламаною. Розібраною.

Це була проста петля на дрібну дичину. Далеко від хатини. Не більше двадцяти хвилин ходи. Максим поставив її ще до снігу. Потім кілька разів переставляв. Тепер петля лежала на землі. Вузол розв'язаний. Приманка зникла. Палиця, яка мала згинатися, акуратно звільнена. Максим стояв. Дивився. Тварина так не зробить. Гоблін міг. Але сліди… Він присів. На снігу майже нічого. Старі його відбитки. Дрібні лапи. Кілька плям біля дерева. І один край великої підошви на мерзлому ґрунті. Лише край. Максим повільно випростався. Орк. Можливо Ґарн. Можливо інший. Був тут.

Знайшов пастку. Розібрав. Навіщо? Щоб украсти приманку? Смішно. Щоб показати, що бачить? Оце вже більше схоже. Максим відчув, як шкіра на потилиці натягнулася.

— Добре.

Полювання стало особистим.

Він не пішов за слідом. Сліду майже не було. Замість цього повернувся додому. Думав дорогою. Якщо орк стежить, найгірше — поводитися передбачувано. Він знає: хатина. Річка. Пастки. Дрова. Основні маршрути. Максим сам місяцями витоптував карту свого життя. Тепер хтось її читав. Потрібно було змінити карту.

Того вечора Максим не запалив коптильню. Піч — мінімально. Дим менший. Основні продукти переніс у дві окремі схованки. Не всі. Частину залишив удома. Якщо хтось спостерігає, повністю порожня хатина теж сигнал. Запасний маршрут до річки змінив. Зробив новий вихід через каміння. Від старої кабанячої ями відмовився як від центру оборони. Орк її вже бачив. Вузький прохід теж. Усе очевидне вважати відомим. Це було неприємне правило. Але правильне.