Розділ 20. Дім

Сніг не затримався. До ранку більша частина білої крупи зникла, перетворившись на холодну воду під ногами. Максимові це не сподобалося навіть більше. Сухий сніг хоча б можна було змітати. Мокра земля означала бруд. Бруд означав мокрі ноги. Мокрі ноги означали проблеми, які він уже навчився поважати. Він стояв біля входу й дивився на калюжу, що зібралася там, де ще вчора був сухий утоптаний ґрунт.

— Добре.

Потім узяв плаский камінь. Через пів години перед дверима лежали три нерівні плити. Через годину — п'ять. Ще через годину Максим зрозумів, що замість «швидко зробити сухий крок» будує майже доріжку. Зупинився. Подивився. П'ять каменів. Два з них хиталися. Один лежав під кутом.

— Архітектурний шедевр.

Але в хатину тепер можна було зайти, не заносячи всередину пів болота. Отже — працює.

Зима не прийшла одразу. Вона підходила. Відступала. Пробувала. Кілька холодних ночей. Потім дощ. Потім сонячний день, коли Максим навіть знімав куртку під час роботи. Потім ранок із тонким льодом у дерев'яній чаші. Потім знову тепло. Ця нестабільність змусила його змінити спосіб мислення. Раніше він реагував на проблему. Голод — шукай їжу. Дощ — лагодь дах. Гобліни — став сигналізації. Тепер цього було мало. Холод не пробачав роботи «коли стане погано». Коли стане погано, буде пізно. Тому Максим почав будувати не для сьогоднішньої ночі. Для майбутньої.

І саме тоді хатина перестала бути просто місцем, де він спить.

Першим з'явився нормальний запас дров. Не купа. Склад. Максим вибрав сухе місце під виступом кам'яної гряди й зробив підняту основу з двох товстих жердин. На них поперечини. Щоб дерево не лежало прямо на мокрій землі. Зверху — простий навіс. Перший варіант був надто плоским. Після дощу вода затрималася в заглибленні, і вся конструкція просіла. Максим стояв перед нею. Мовчав. Потім розібрав. Зробив більший нахил. Опору з одного боку вище. Додаткову діагональ. Другий навіс пережив наступний дощ. Максим підійшов після зливи. Просунув руку всередину. Верхні поліна трохи вологі.

Нижні сухі.

— О.

Перемога. Мала. Але мала перемога, яка не давала замерзнути, була хорошою перемогою.

Дрова він почав сортувати. Сам не помітив, коли. Тонкі сухі гілки — розпал. Трохи товстіші — швидкий вогонь. Великі поліна — на ніч. Смолисті шматки — окремо. Сира деревина — під навіс сушитися. Спочатку все просто лежало купами. Потім Максим зробив перегородки. Потім позначив корою. Потім подивився на все це збоку.

— Так.

Складський облік. У лісі. Наступний етап — накладні.

Справжньою проблемою залишалося тепло вночі. Вогонь усередині хатини був небезпечний. Він уже знав. Дим. Іскри. Суха трава в утепленні. Малий простір. Одна невдала ніч — і все. Тому Максим довго думав про грубку. Саме думав. Бо знати, що таке піч, і вміти її скласти — зовсім різні речі. Він пам'ятав загальний принцип. Топка. Димохід. Тяга. Маса, що акумулює тепло. Негорюча основа. Але як саме зробити це з місцевої глини, каміння і без нормальної цегли? Питання. Максим не хотів померти від чадного газу через «геніальну інженерну ідею».

Тому почав зовні.

Першу маленьку піч він склав біля хатини. Тестову. Каміння. Глина. Низька топка. Вузький канал. Коротка труба з обмащених глиною тонких прутів. Виглядало це так, ніби дуже бідний гончар програв суперечку. Максим дочекався, поки глина трохи підсохне. Розпалив малий вогонь. Дим пішов. Не туди. Частина — в канал. Частина — просто в обличчя. Максим закашлявся.

— Добре.

Збільшив вихід. Друга спроба. Тяга краща. Через кілька хвилин у стіні з'явилася тріщина. Максим загасив. Дивився.

— Ще краще.

Додав волокна. Змінив суміш. Зробив товстіший шар. Третя версія трималася. Поки не пішов дощ. Після дощу один бік розмок. Четверта отримала простий кам'яний навіс. На п'ятій Максим уже перестав ненавидіти весь процес. Трохи.

Крак побачив конструкцію через кілька днів. Прийшов із Бруком. Брук зупинився. Подивився на піч. Потім на Максима. Максим одразу підняв палець.

— Ні.

Гоблін ще нічого не сказав.

— Я знаю цей погляд.

Брук обійшов піч. Присів. Зазирнув у топку. Постукав по глині. Потім показав на димовий канал. Похитав головою.

— Та пішов ти.

Брук посміхнувся. Потім паличкою намалював на землі інший варіант. Коротший канал. Ширший спочатку. Вужчий вище. Максим насупився. Показав: дим сюди? Брук кивнув. Далі намалював кам'яну масу навколо. Тепло. Максим завмер. Гобліни мали печі. Звісно мали. Якщо тут бувають морози й сніг по коліно, вони не могли тисячі років сидіти біля відкритого вогню й чекати винайдення Максима. Це було настільки очевидно, що стало соромно.

— Так.

Він кивнув.

— Логічно.

Брук показав на свою голову. Потім на Максима. Похитав головою. Максим звузив очі.

— Ти зараз сказав, що в мене немає мозку?

Брук не зрозумів слів. Але, судячи з того, як засміявся Крак, жест Максим трактував правильно.

Будувати піч усередині Максим не поспішав. Спочатку зробили ще одну зовнішню. Разом. Брук показував. Максим повторював. Каміння не просто складалося як попало. Пласкі поверхні всередину. Менше глини в найгарячішій частині. Товстіша маса зовні. Димовий канал без різких звужень. Вихід вище. Максим у процесі кілька разів пропонував зміни. Деякі Брук прийняв. Одну відкинув одразу. Максим почав доводити. Зробив модель із камінців. Показав потік. Брук подивився. Потім навмисно насипав у модель попелу. Вузький канал забився. Максим замовк.