Розділ 19. Перший холод

Перший справжній холод прийшов уночі. Не мороз. Не сніг. Навіть не іній. Просто Максим прокинувся від того, що замерз. Відчуття було настільки буденним, що він кілька секунд лежав із заплющеними очима й не розумів, чому це важливо. Потім підтягнув до підборіддя шкіру. Не допомогло. Повітря в хатині стало іншим. Сухішим. Гострішим. Від кожного вдиху ніс неприємно холодило. Максим простягнув руку до невеликого жаровища. Майже згасло. Під тонким шаром попелу ще жевріли червоні точки. Він обережно підклав сухої кори. Тонкі тріски. Нахилився. Дмухнув. Дим ударив в обличчя.

— Добрий ранок.

Полум'я з'явилося не одразу. Коли нарешті схопилося, Максим сів поруч і грів долоні. Зовні було ще темно. Ліс мовчав. Не повністю. Десь далеко перекликалися нічні птахи. Вода шуміла, як завжди. Але комах майже не було чути. Оце Максим помітив. Він підняв голову. Влітку — якщо це взагалі було місцеве літо — ліс ніколи не замовкав. Дзижчання. Цвіркотіння. Шурхіт. Тепер нижній шар звуків зник. Залишився тільки великий ліс. Гілки. Вітер. Вода. Щось далеке. Максимові це не сподобалося.

На світанку він вийшов назовні. Трава була мокра. Не від роси тільки. Кінчики листя виглядали майже скляними. Максим присів. Провів пальцем. Холодна вода. Не лід. Але близько. Видихнув. Пари не побачив.

— Значить, ще не настільки.

Заспокоєння було слабким. Над деревами небо стало чистішим. Сіре. Високе. Із півночі — якщо його північ була північчю — тягнуло рівним холодним вітром. Максим подивився на хатину. Ремонт після нападу ще не був повністю завершений. Дах тримав. Стіна тримала. Двері навіть закривалися. Якщо підштовхнути коліном. Але для холодів цього було мало. Щілини. Вентиляція. Тонкі стіни. Дах із гілок і листя. Піднята підлога. Усе це було чудово, коли головною проблемою залишався дощ. Для ночей, де температура впаде ще нижче… Максим повільно потер долоні.

— Зима.

Слово прозвучало гидко. Він не знав, чи тут узагалі зима схожа на земну. Може, буде десять градусів. Може, мінус тридцять. Може, сніг лежить п'ять місяців. Може, два тижні. Може, замерзає річка. Може, ні. У нього не було кліматичних даних. Не було календаря. Не було місцевої людини, якій можна поставити нормальне питання. Був Крак. Максим задумався. Так. Крак. Проблема: як жестами запитати «який тут середній мінімум температури в найхолодніший сезон». Можна спробувати. Наприклад, показати сніг. Якщо він тут є. Прекрасний план.

До обіду Максим не будував. Спочатку рахував. Не числа точно. Запаси. М'ясо. Горіхи. Сушена риба. Жир. Трави. Дрова. Шкіри. Мотузка. Речі. Йому дуже не сподобався результат. Їжі вистачить на якийсь час. Якщо полювання й риба повністю зникнуть — ненадовго. Дров було багато на око. Коли Максим почав оцінювати, скільки реально спалює за одну холодну ніч, «багато» швидко перетворилося на «смішно мало». Він став біля складеного запасу. Подивився. Уявив ніч. Потім тридцять ночей. Потім сто.

— Ні.

Треба більше. Набагато. І сухих. Проблема номер два — одяг. Джинси. Сорочка. Залишки футболки. Куртка, вже порізана, латана, пропахла димом. Шкіра кабана. Кілька дрібніших шкур. Не зимовий комплект. Навіть близько. Взуття теж. Кросівки жили на чистій упертості. Підошва на правій нозі почала відходити збоку. Максим уже підв'язував її тонкою смугою шкіри. Якщо сніг… Він подивився на ноги.

— Не смішно.

Перше рішення було простим. Зменшити об'єм, який треба гріти. Хатина й так низька. Але частина внутрішнього простору біля даху була зайва. Максим вирішив зробити внутрішній навіс. Не другий дах. Шар. Тонкі жердини нижче. Між ними — суха трава, листя, кора. Утеплення. Ізоляція — це не «тепло». Це зменшення втрат. Тут інженерне мислення допомагало. Головне не почати вважати себе спеціалістом із традиційного будівництва. Максим знав загальний принцип. Не знав, як зробити його добре з лісового сміття. Тому перша версія провисла. Очікувано. Суха трава сипалася прямо на голову.

Максим стояв усередині. У волоссі стирчало листя. Подивився вгору.

— Проєкт погоджено.

Довелося переробити. Замість широких проміжків — частіші тонкі перекладини. Плетіння. Зверху трава. Кора. Ще трава. Не щільно до зовнішнього даху. Залишити повітряний прошарок. Принаймні так мало бути краще. Точно — не знав.

Стіни були гіршими. Глиняна обмазка потріскалася в багатьох місцях. Після нападу частину відновили поспіхом. Через щілини відчувався вітер. Максим пройшовся всередині з тліючою тонкою гілкою. Дивився, куди тягне дим. Працювало чудово. Маленькі струмені одразу показували проблеми. Біля дверей. У нижньому кутку. Між плетінням і каменем. Під дахом. Останнє не закривати повністю. Вентиляція потрібна. Він уже одного разу прокинувся від диму. Другого разу міг не прокинутися. Максим замішав нову глину з сухою травою й волокнами. Заклав щілини. Потім додав зсередини шар сухої рослинності в плетених секціях.

Не всюди. Там, де не буде близько вогню. Пожежа в маленькій хатині з сухою травою в стінах — погана інженерна оптимізація.

На третій день холод відступив. Трохи. Вдень навіть стало майже тепло. Максим міг би заспокоїтися. Не заспокоївся. Саме різниця його налякала. Якщо погода вже стрибає так швидко, сезон змінюється. Потрібно готуватися не до сьогодні. До того дня, коли вийти по дрова буде складно. Він почав працювати над запасом. Старий гоблін дозволив. Частково. Рани затягнулися. Бік ще болів при різкому русі, але вже не кровив. Плече майже нормально. Стегно теж. Максим не рубав великі дерева. Металева сокира дуже хотіла довести, що він тепер цивілізована людина. Максим не дозволяв.