Розділ 5. Перша смерть

Річка була ближче, ніж Максим думав. Шум води став гучнішим за кілька секунд, а потім між деревами блиснула світла смуга. Ще двадцять метрів. Може, тридцять. Максим біг униз по схилу, майже не відчуваючи ніг. Легені палали. У роті пересохло. Кожен вдих дряпав горло. Позаду хруснули гілки. Гоблін не відставав. Максим не озирнувся. Він уже знав, що побачить. Невисоку зеленувато-сіру постать. Спис. Зуби. І відстань, яка стає меншою. Попереду дерева розступилися. Берег. Максим вискочив на вузьку смугу каміння й ледь не впав. Річка тут була ширшою, ніж біля його укриття.

І швидшою. Вода билася об великі валуни, пінилася між ними й несла дрібні гілки вниз за течією. Максим зупинився. На одну дурну секунду. Бо плану не було. Він просто біг до води. Тепер вода була перед ним. І що далі? Перепливати? У мокрому одязі? Після того, як минулого разу ледь не втопився? Геніально. Позаду пролунав крик. Максим обернувся. Гоблін вийшов із лісу. Повільніше. Не поспішав. Вони дивилися один на одного. Між ними було метрів п'ятнадцять. Гоблін тримав спис обома руками. Максим відступив на крок. Під підошвою хитнувся мокрий камінь.

Він ледь утримав рівновагу. Гоблін щось сказав. Тон був майже спокійний. Наче тепер усе стало зрозуміло. Максим глянув праворуч. Берег ішов уздовж річки, завалений камінням і корінням. Ліворуч — те саме. Назад — гоблін. У воду — дурість. Але дурість усе ще була варіантом. Максим зробив ще крок убік. Гоблін відреагував відразу. Рушив паралельно. Не давав обійти.

— Ну добре.

Максим важко дихав.

— Ти хочеш мене вбити?

Гоблін не зрозумів слів. Але, можливо, зрозумів тон. Вишкірився. Максим дивився на нього й раптом помітив деталь, якої раніше не бачив. На шиї гобліна висів шнурок. На ньому — кілька маленьких предметів. Кістка. Зуб. Щось металеве. Не прикраса в земному розумінні. Але безсумнівно річ, зроблена навмисно. Максимові від цього стало ще гірше. Бо істота перед ним не була твариною. Не була хижаком. Не була чимось, що діє лише інстинктами. Вона говорила. Носила одяг. Користувалася зброєю. Кликала інших. Сміялася. І зараз свідомо заганяла його до води.

Гоблін зробив ще крок. Максим озирнувся. Великий повалений стовбур лежав трохи вище на схилі, паралельно до берега. Коріння вивернуло шмат землі. Під ним утворилася темна порожнина. Не схованка. Але перешкода. Далі — кілька валунів. Між двома залишався вузький прохід. Максим подивився. Потім на гобліна. Може… Гоблін рвонув уперед. Максим кинувся праворуч. Спис просвистів збоку. Він відчув рух повітря біля ребер. Гоблін промахнувся. Максим пробіг три кроки. Нога поїхала на мокрому камені. Він упав на долоню, одразу піднявся. Позаду почувся тупіт. Максим вскочив між валунами. Прохід був вузький.

Йому довелося повернути плечі. Гоблін пішов слідом. Це дало Максиму дві секунди. Може, три. Попереду — повалене дерево. Великий стовбур лежав трохи вище поясу. Перелізти. Максим схопився руками. Перекинув одну ногу. Черевик зісковзнув. Він ударився стегном.

— Чорт!

Позаду пролунав крик. Максим перевалився через стовбур і впав з іншого боку. На землю. Під ним хруснули сухі гілки. Він перекотився. Побачив угорі гобліна. Той уже дерся через дерево. Максим поповз назад. Рука натрапила на щось товсте. Гілка. Він схопив. Гоблін перестрибнув стовбур. Приземлився на ноги. Спис піднявся. Максим махнув гілкою. Не як боєць. Не як людина, що знає, що робить. Просто від страху. Гілка вдарила по держаку списа. Слабко. Але змістила вістря. Гоблін гаркнув і вдарив ногою. Максим отримав у стегно. Біль вибухнув. Він упав набік.

Спис пішов униз. Максим сіпнувся. Вістря встромилося в землю там, де щойно було його плече. Він ударив гілкою вдруге. Цього разу по руці. Гоблін засичав. Висмикнув спис. Максим відкотился. Піднявся на коліна. Гоблін був уже перед ним. Низький. Худий. Але близько він здавався набагато сильнішим. М'язи на передпліччях. Жили на шиї. Шрами. Запах. Різкий. Піт. Дим. Стара шкіра. Максим відчув це все одночасно. Гоблін ударив держаком. Максим підставив гілку. Дерево тріснуло. Удар віддав у зап'ястя. Пальці розтиснулися. Гілка впала. Максим залишився без нічого. Гоблін усміхнувся.

Спис знову пішов вперед. Максим відскочив. Вістря ковзнуло по куртці. Тканина розірвалася на боці. Болю не було. Максим подивився вниз. Побачив вузьку світлу смугу на футболці. Потім кров. Небагато. Подряпина. Але цього вистачило. Страх перестав бути абстрактним. Вістря справжнє. Наступний удар може увійти всередину. Гоблін знову випростав спис. Максим задкував. Позаду — коріння вивернутого дерева. Далі нікуди. Гоблін зробив короткий випад. Максим відсахнувся. Вістря пройшло перед животом. Ще крок назад. П'ята провалилася в м'яку землю. Він похитнувся. Гоблін побачив. Рвонув. Максим встиг схопити держак обома руками.

Не лезо. Дерево. Спис смикнувся між ними. Гоблін штовхав. Максим тримав. Вістря було сантиметрів за двадцять від його грудей. Потім за п'ятнадцять. За десять.

— Ні!

Максим уперся ногами. Гоблін виявився сильнішим. Не в рази. Але достатньо. Максимові руки тремтіли. Спис повільно наближався. Гоблін щось говорив. Короткими хрипкими звуками. Максим не чув слів. Тільки власне дихання. І кров у вухах. Він спробував відштовхнути спис убік. Не вийшло. Тоді різко відпустив одну руку й ударив гобліна кулаком. У щоку. Погано. Без техніки. Кисть прострелило болем. Гоблін відсахнувся лише трохи. А потім ударив Максимові лобом у ніс. Перед очима спалахнуло біле. Максим випустив спис. Впав. У роті з'явився смак крові. Гоблін закричав. Максим перекотився.