Розділ 20

Діган

Вау! Грег уперше обернувся! Я не дарма сказав, що за ним бігатимуть усі дівчата королівства. І це не тільки тому, що він спадкоємний принц. Грег справді гарний і напевно стане постійним об’єктом уваги всіх особин жіночої статі в королівстві. Починаючи з Лани.

Я зняв свою сорочку і віддав Грегу, щоби принц пов’язав її на пояс. А сам вирушив до столиці – узяти одяг для принца й попросити батька надіслати до озера екіпаж. Не розумію, чому Грег не може обернутися назад. Може тому, що занадто довго мріяв стати людиною?

Поки що треба принести йому одяг. А ще доведеться навчити друга жити в людському тілі. Освоїти драконяче мені було набагато легше – достатньо було просто довіритися інстинктам мого звіра. А от як Грегу навчитися бути людиною?

Прекрасно розумію шок друга – усе навколо стало бляклим і приглушеним, звуки, кольори, запахи. Грегу доведеться звикнути до цього. А ще до безлічі додаткових правил і обмежень, які принц так не любить.

Приземляюся в палаці, обертаюся та одразу ж іду до батька.

– Дігане? Чому ти тут, а не з принцом і вашим наставником. Ще й без сорочки! Що за вигляд? Щось сталося?

– Грег…, вибачте, Його Високість обернувся! Але тепер не може прийняти знову драконячу форму. Вони з Грітом залишилися біля озера. Наставник наказав принести якийсь одяг і прислати екіпаж.

– Я зрозумів, злітай додому, візьми одяг для принца й одразу повертайся на озеро. А я пришлю екіпаж.

Вийшовши з палацу, обертаюся і поспішаю виконати наказ батька. Прилітаю додому, беру одяг, який має підійти принцу за розміром і лечу назад.

Коли я приземляюся, то звертаю увагу, що Гріт і Грег намагаються не дивитися одне на одного. Що між ними сталося? Буде можливість, поговорю з другом. А поки що треба одягнути принца, доки не з’явився екіпаж і вартові. Ось тільки запхати руки й ноги Грега в одяг виявилося не так і просто…

– Принце, припиніть хихикати! – злитися Гріт, після чергової марної спроби натягнути на нього штани. – Дігане, та зроби що-небудь!

– Грегу, припини розмахувати руками та брикатися. Тобі однаково доведеться носити одяг, подобається тобі це чи ні!

«Не хочу! Мені лоскотно! І тисне там…!» – Грег очима показує, де саме йому незручно, і ми з Грітом закочуємо очі. Хто ж знав, що одягнути драконеня буде так складно!

– Вибач, Грегу, але ти ж розумієш, без одягу ніяк, – кажу я, намагаючись не сміятися.

Наприкінці кінців, хоч і з величезними труднощами, але нам вдається надіти на Грега ще й сорочку. Щодо взуття ми вирішили не наполягати, та й пірнати за черевиками в озеро щось не хочеться.

Грег

Я давно мріяв почати обертатися, але не думав, що перебувати в людській іпостасі так важко! Мало того, що цими тоненькими й тендітними кінцівками виявилося так складно користуватися, про фізіологічні проблеми я взагалі мовчу. Але вдягнути на себе ці ганчірки, іменовані одягом, виявилося взагалі тортурами!

З величезними труднощами я натягнув на себе штани, але тут же спробував їх зняти. Носити одяг виявилося не тільки незручно, а й моторошно неприємно… Мені постійно щось тисне всередині, і я постійно намагаюся це поправити, а наставник б’є мене по руках, і розповідає про неналежну поведінку. Та що ж це таке! Прибрати те, що заважає – це неналежна поведінка??? Намагаюся шипіти та клацати зубами, але користі від людської щелепи ніякої. Злюся і… обертаюся знову в дракончика! Від радості починаю голосно плескати крилами й задоволено бурчати.

Гріт і Діган дивляться на мене з подивом, а я знову почуваюся впевнено, у своєму драконячому тілі.

– Некрилаті Боги! Ми вбили майже дві години, щоб його одягнути, а він обернувся! І що тепер робити? – обурюється наставник.

«Що робити, що робити… Додому летіти!» – радісно «кажу» Дігану.

– А якщо ти знову несподівано обернешся, на льоту?? – зітхає друг.

А про це я не подумав. Чомусь у мене не виходить керувати своїм обертом, і якщо я обернуся в повітрі, то тендітне людське тіло навряд чи переживе зустріч із землею.

«Ну, і що тепер? Мені тягнутися до палацу пішки??» – обурююся я і… знову обертаюся!

– Ура! – радіє Діган, – тепер ти поїдеш до палацу в екіпажі!

– А якщо він знову обернеться? – скептично дивлячись на мене, заявляє наставник.

А я дивлюся на екіпаж. Міцний, металевий, набагато менший за мого дракона розміром… Якщо я обернуся всередині, найімовірніше, екіпаж не розірве, а от мене сплющить… Але йти пішки – не варіант.

– Залазь нагору, на дах, – командує наставник, – Дігане, допоможи принцу.

Відмінно наставник придумав! Якщо я раптом знову обернуся – у гіршому разі розчавлю екіпаж. Але мені здається, що він витримає.

Залазимо з Діганом на дах і з вітерцем повертаємося до палацу. Ух, ти! Весело-то як! Усе-таки обертатися – це прикольно!

Дорогою я все-таки кілька разів обертаюся, але екіпаж витримує, а ми з Діганом щоразу сміємося, скочуючись із даху.

До палацу я прибуваю в людській іпостасі, викликавши не маленький ажіотаж. На наше прибуття вже чекають, і всі мешканці палацу вийшли зустрічати наслідного принца. Величезний натовп зібрався біля воріт, і навіть король Сарсет прийшов мене привітати.

Отак почався новий етап мого життя…