Розділ 19

Грег

З цього дня наше життя змінилося. Гріт виявився непоганим наставником, хоч і суворим. Батько повністю передав мене під його нагляд, і я перестав думати про те, щоби потрапити до військової школи.

З Ланою ми так і не потоваришували, але хоч перестали огризатися і підставляти одне одного.

А потім настав день мого першого обороту…

Спочатку в мене почалося линяння. І хоча це було далеко не дуже приємно, але я радів кожній лусочці, що випадала, адже це наближало мене до першого обороту!

Поступово моя дитяча, ще м’яка луска змінилася більш жорсткою, а потім почали посилено рости крила! А коли на них з’явилися перші справжні пазури, Гріт влаштував нам свято! І навіть дозволив мені з’їсти шматок пирога з ягодами.

– Ну ось, ще зовсім трішечки, Грегу, і ти зможеш обертатися і приймати людську іпостась! Тільки не думай, що твоє життя стане простішим. Насправді правил і обов’язків стане набагато більше, – «заспокоює» мене наставник.

Я прекрасно це розумію. Обов’язків стане більше, але й можливостей теж! Я зможу пересуватися в людському тілі й  у мене з’явиться в палаці своя кімната! І спати я буду не на солом’яній підстилці, а в справжньому ліжку. І пироги зможу їсти хоч щодня.

А найголовніше – я зможу літати як справжній дракон!

Я вже роблю це набагато краще, ніж раніше, і щодня Гріт нас із Діганом виводить за межі палацу, щоб ми політали, навчаючи всіх премудростей.

Й ось одного разу, коли ми (під наглядом, звісно, наставника) залетіли досить далеко і приземлилися біля озера, щоби перепочити перед поверненням додому, я раптом відчув якесь занепокоєння. Потім тремтіння в усьому тілі. І, не встигнувши зрозуміти, що саме мене так турбує, я обернувся!

– Ой! – тільки й зміг сказати я, опинившись раптом у людському тілі й упавши на каміння, що виявилося вельми й вельми боляче. Виявилося, що перебувати в людському тілі не так уже й комфортно. Воно таке маленьке і крихке! А ще ці тоненькі ручки й ніжки… Як ними користуватися?? Стаю, як звик, на чотири лапи, тобто що в мене там тепер замість них, але ледве тримаю рівновагу й озираюся на всі боки. Нічого не можу зрозуміти, усе навколо начебто знайоме, а начебто й ні. Звуки стали якимись приглушеними, наче мені голову чимось замотали, попередньо наливши у вушні отвори води. Запахи майже зникли, кольори й обриси предметів змінилися.

Я лякаюся та намагаюся повернутися у своє рідне драконяче тіло, але в мене нічого не виходить! І тут я злякався ще більше…

«Дігане! Що зі мною??»

– Ти обернувся!

«Це зовсім не те на що я очікував!»

– Спокійно, Грегу. Тобі треба просто звикнути й навчитися володіти людським тілом… – заспокоює мене наставник, а я весь тремчу, чи то від страху, чи то від холоду. – Спробуй знову прийняти драконячу форму. Уяви себе в драконячому тілі.

Я намагаюся зробити так, як каже наставник, але в мене нічого не виходить! І що тепер мені робити??

Можна, звісно, йти додому так як є – у людській іпостасі й там уже розбиратися, чому я не можу обернутися, але, крім того, що я поки окрім як навкарачки пересуватися ніяк не можу, виникла ще одна проблема – я абсолютно голий!

Діган знімає із себе сорочку, і я обертаюся нею, прикриваючи срамне місце. Дякувати Богині Гір, що мій перший оборот не стався в палаці!

Поки Гріт намагається придумати, як змусити мене обернутися, Діган розряджає атмосферу:

– Ох, Грегу, а ти такий красунчик! Та за тобою будуть бігати всі дівчата королівства! – сміється Діган, роздивляючись мене, і ми обидва думаємо про одне:

– Лана! – вигукуємо одночасно, і сміємося.

– Я радий, що вам так весело, але в нас проблема, яку треба вирішити. Дігане, злітай до палацу й попроси батька надіслати екіпаж. Заодно прихопи для принца одяг.

Діган обертається і відлітає. А Гріт, не бажаючи витрачати даремно час, намагається навчити мене користуватися своїм тілом.

– Грегу, припини постійно нахиляти голову набік, коли слухаєш співрозмовника. І годі облизуватися! Богиня Гір, та що ж це таке, перестань крутитися! У тебе якісь проблеми?

Я киваю головою у відповідь. Так, у мене проблеми! Мені треба попісяти… Я не знаю, як сказати про це наставнику, але точно знаю, що робити це при свідках я не буду.

Не розумію як, але Гріт врешті-решт здогадався, що мене мучить, закотив очі та відвів мене, притримуючи за руку, до найближчих кущів. От тільки що робити далі? Я ніколи не бачив, як це роблять люди. А ще я ніколи не бачив наставника таким збентеженим…

– Дивись уважно, Грегу. Показую тільки один раз!

Само собою, я знову нахилив голову, слухаючи наставника.

Коли Гріт відійшов, я старанно повторив усе, і зробив так, як і він. Навіть струснув наприкінці.