Розділ 15

Діган

Уперше за багато років батькові дали відпустку, і ми з ним полетіли до якихось далеких родичів. І далекими вони виявилися не тільки за кров’ю, а й за відстанню.

Виявилося, що троюрідний дядько матері, разом із сім’єю мешкають десь у районі Північних кордонів. Туди летіти навіть дорослому дракону – днів п’ять, якнайменше. А з моєю швидкістю це займе вдвічі більше часу. 

Дізнавшись, що мені доведеться залишити Грега одного як мінімум на місяць, я намагаюся відмовитися, але батько наполягає. Та й король наказав мені вирушити з татом. Це я вже дорогою зрозумів, що таким чином король вирішив прибрати мене якомога далі від Лани, даючи змогу їм із Грегом здружитися. Найімовірніше, саме із цією метою король Сарсет і взяв осиротілу дівчинку зі знатного Роду під свою опіку. І король, ймовірно, побоюється, що наша з Ланою дружба, яка ледь зароджується, може перерости в щось більше.

Якби король запитав у мене, я б йому пояснив, що в мої плани взагалі не входить створювати сім’ю! Я присягнув на вірність принцу Грегу й не збираюся відволікатися на дівчат. Якщо, звісно, на моєму шляху не зустрінеться Істинна.

Зітхаю. Істинність – це дар Богів і трапляється настільки рідко, що шансів у мене, та ще й з урахуванням того, який шлях я собі обрав, майже немає.

Мій батько це прекрасно розуміє. І в цьому полягає одна з причин нашого з ним візиту до далеких родичів матері. У цій родині ростуть дві дівчинки! І паломництво далеких родичів, які мають синів, до них не припиняється. Отже, мене видалили з палацу, щоб я не заважав принцові подружитися з Ланою, а тим часом батько вже підшукує наречену мені!

Грег

Усе повторюється, як і минулого разу: на мої пошуки батько відправляє маму, сподіваючись, що я, усе ще такий дурнуватий малюк, що знову попадуся на цю хитрість і вийду, щойно почую рідний голос. Але цього разу я сиджу тихо, сховавшись у дальньому кутку печери. Так просто їм мене не знайти! І ні на які вмовляння я не піддамся!

– Грегу… Я знаю, що ти тут, – лунає раптом зовсім поблизу мамин голос. – Тобі треба повернутися, синку. Коли ти вже зрозумієш, що всі ці спроби втекти тільки погіршують ситуацію і ні до чого доброго не призведуть? Твій батько не дозволить тобі безкарно порушувати дисципліну. Ти маєш це знати – на завтра призначено страту твого доглядача Карігала і вартових, які проґавили твою втечу.

Слова матері просто вибивають у мене ґрунт із під лап, і я незграбно плюхаюся на черево.

«Він не може!»

– Сарсет – король. Він може все. І Дігану теж не поздоровиться, коли він повернеться.

«А Діган тут до чого?»

– Батько намагається прищепити тобі розуміння відповідальності за наслідки твоїх вчинків. Так він сказав. Ти втік – і близькі тобі люди постраждають.

Я не можу дозволити батькові цього зробити! Зараз я повернуся, як того й бажає тато. Але більше не буду ні до кого прив’язуватися. Це не складно. У палаці в мене немає друзів. Крім Дігана. Так ось навіщо батько затіяв це все з нашийником! Моєю прив’язаністю до друга він планував мене шантажувати! Отже, у мене більше не буде друзів, поки я не вийду з під опіки батька. Я зрозумів і цей урок.

Я порву з Діганом і зроблю це заради нього самого…

Виходжу зі свого притулку й покірливо дозволяю замкнути себе в транспортувальну клітку. З часу минулої подорожі, я істотно підріс і тепер ледве в ній поміщаюся.

Мене приносять до палацу й залишають клітку у вольєрі, не дозволяючи з неї вийти. Стражники забули відчинити замок? Чи виконують розпорядження короля? 

Наступні кілька годин я проводжу в тісній клітці, самотній і зневірений. Чую, як стражники обговорюють між собою долю своїх товаришів, які разом із Карігалом очікують на страту з моєї вини, і розумію, що випускати мене ніхто не збирається. Намагаюся не скиглити й навіть не ворушитися, щоб не привертати до себе зайвої уваги.

А ввечері король Сарсет особисто приходить до мого вольєра з якимось незнайомим мені чоловіком. Але, виявивши мене досі замкненим у транспортувальній клітці, батько виходить із себе і, частково обернувшись, гарчить на вартових:

– Якого Некрилатого Бога тут відбувається??? Чому принц досі замкнений у транспортувальній клітці? На ешафот хочете, разом зі своїми товаришами?

– Вибачте нам, Ваша Величність! Ми побоювалися, що принц знову може втекти! – намагаються виправдатися вартові.

– Негайно його випустіть! – гарчить король, вдаючи із себе турботливого батька.

Це було настільки красиво зіграно, що я майже повірив йому. Ось тільки я дещо вловив у його думках: тато хоч і намагається виглядати злим на охоронців, але я відчуваю, що він задоволений, вважаючи моє сидіння під замком у тісній клітці цілком заслуженим покаранням.

– Гріте, передаю принца під твоє повне піклування. Тепер ти займатимешся його вихованням, складанням раціону й покараннями. Простеж, щоб ноги його не було в палаці, поки він не навчиться обертатися і поводитися відповідно до етикету! Завтра я пришлю тобі на допомогу нового доглядача.

«Але…  як же Карігал… Мама обіцяла, що його не стратять, якщо я повернуся добровільно!»

– Твоя мати не мала повноважень давати такі обіцянки!» – гарчить батько, і я розумію, що отримав черговий урок – ніколи нікому не вір. Ні рідним, ні монаршим особам. Від відчаю починаю вити та гризти прути клітки, ламаючи зуби, але раптом чую голос мого нового наставника.

– Ваша Величність, якщо принц так прив’язаний до свого доглядача, може, є сенс не міняти його, якщо, звісно, він не винен у втечі принца.

Я завмираю, намагаючись навіть не дихати.

– Добре, доглядача я помилую, але стражників буде страчено. Вони недбало поставилися до своїх обов’язків, поставивши під загрозу життя спадкоємного принца.

Почувши це, тихо скиглячи, йду у свій куток і тихесенько лягаю на підстилку. Я засвоїв черговий урок: король може стратити кого завгодно. За великим рахунком йому не потрібна причина, якщо він цього хоче.