Розділ 8

Діган

Нарешті настав цей день! Я шалено нервую, і мене час від часу перетрушує. Так, я вже вмію обертатися, але в спокійних обставинах й не перед натовпом глядачів. До того ж мене скинуть зі скелі! І якщо я не зможу обернутися, а дракони, що підстраховують мене, не зуміють зловити… Якщо я виживу після падіння з такої висоти, то, напевно, залишуся на все життя калікою.

Стараюся не думати про такий варіант і намагаюся відволіктися, розмірковуючи про те, чи прийде Грег. Сьогодні його мають випустити з підземелля, і батько попросить короля Сарсета відпустити принца на моє свято.

Я знаю, що впораюся, але присутність Грега мене б заспокоїла. До того ж я переживаю за нього. Драконятко вже півтора місяця сидить під замком, а знаючи його волелюбну натуру, уявляю, наскільки йому зараз важко! 

Дивлюся весь час на дорогу, що веде до палацу, але Грег усе не з’являється. Батько вже кілька разів підходив до мене, але щоразу я прошу його ще трохи почекати. Нарешті я бачу, як принц короткими перельотами наближається до місця проведення обряду, і торжествуюче дивлюся на батька, киваючи йому, що можна починати.

– Ти все-таки прийшов! – радісно вітаю принца, поки батько оголошує про початок церемонії. Тремтіння пробігає моїм тілом і рішучість на мить покидає мене.

«Ти впораєшся, друже!» – подумки каже принц, і я, глибоко зітхнувши, підходжу до батька.

Тато обіймає мене, перед тим як, дотримуючись багатовікових традицій Диких Земель, кинути мене зі скелі. І ось нарешті це відбувається. Мій дух захоплює, я лякаюся і не встигаю подумати про те, що мені треба прийняти звірину форму, але мій дракон бере на себе відповідальність за наше життя. У цьому й полягає сенс обряду: інстинкт самозбереження не дасть змоги дракону загинути, і якщо він уже готовий до обертання, то в разі небезпеки миттєво реагує.

Прийнявши драконячу форму, я розставляю крила і планую, захоплено роздивляючись околиці, забувши на деякий час, що мені потрібно повернутися до батька.

Зрештою починаю старанно махати крилами, набираючи висоту, і приземляюся в тому місці, звідки мене скинули. Широко розставивши крила, видаю бойовий клич нашого Роду, демонструючи всім, що тепер я повноцінний дракон! Усі присутні по черзі підходять до мене, вітають і дарують подарунки. Одним з останніх до мене підходить Грег. Драконятко тримає в пащі срібний нашийник – точну копію золотого нашийника наслідного принца Диких Земель. Я завмираю, і всі навколо теж застигають. Принц пропонує мені стати його побратимом! І король Сарсет, судячи з усього, не заперечує. Я знаю, якщо я прийму нашийник це змінить усе моє життя, яке із цього моменту й до самого кінця вже не належатиме мені.

Стоячи перед принцом, я відчуваю, як хвилювання і гордість переповнюють мене. Прийнявши срібний нашийник, я присягнуся у вірності своєму другові й майбутньому королю.

«Тату, що мені робити??» – подумки звертаюся до батька.

«Тільки тобі вирішувати, прийняти нашийник чи ні. Це велика честь, але й величезна відповідальність. Ти більше не будеш належати собі. Прийнявши нашийник, ти віддаси себе Роду Золотих Драконів!»

Батько анітрохи не допомагає, залишаючи мені можливість самому прийняти рішення. І я знаю, що не можу відмовити принцу. Прийнявши позу підпорядкування, я дозволяю одягнути на себе нашийник.

Натовп навколо нас знову оживає, лунають оплески та привітальні крики. Я підіймаюся і голосно гарчу, широко розставивши крила і прикриваючи собою принца, демонструючи всім, що тепер я – його побратим і захисник.

З цього моменту моє життя змінитися назавжди. Я взяв на себе зобов’язання служити Роду Золотих Драконів. Принц Грег, мій друг і майбутній король, відтепер мій господар, і йому із цій хвилини належить моя вірність, сила й життя.

Ми відходимо з Грегом убік від гостей, і я обертаюся, приймаючи людську форму.

– Дякую, мій принце! Це величезна честь для мене!

«Я не був упевнений, що ти погодишся. Поки я не став повнолітнім, я повинен підкорятися батькові. А тепер і ти теж!»

– Сарсет – мій король! І для мене нічого не змінилося… А от ти… Ці четверо, – киваю в бік вартових, які прийшли разом із Грегом, – вони ж не для краси тут?

«Це мої наглядачі. Тепер вони постійно супроводжуватимуть мене, щоб я знову не втік, – зітхає принц і продовжує вже веселіше: – Тобі ще не повідомили, що завтра поновляться заняття?»

– Ні! Але радий, ми тепер постійно будемо разом!

«Ну, уже ні! Сподіваюся, що на ніч тебе відпускатимуть додому! Тільки тебе  в моєму затишному вольєрі мені й не вистачало!» – сміється Грег, але я відчуваю, що йому зовсім не весело. Якщо чесно, мені теж не хочеться жити в клітці…

Поки ми базікаємо з Грегом, вартові терпляче стоять поруч, але щойно батько кличе нас до столу – відмітити мій перший оборот, один з охоронців підходить до принца й щось тихо йому каже. Драконятко спочатку шипить і навіть намагається гарчати й обурюватися, розставивши крила, але потім звертається до мене:

«Мені час повертатися до палацу. Наглядач сказав, що якщо я не піду добровільно, мене потягнуть на повідці! – зітхає Грег. – Може даремно я тобі запропоную срібний нашийник? Бути побратимом принца не так уже й легко…»

– Я радий, що отримав його! – впевнено відповідаю, намагаючись підтримати друга. Хоча, я більш ніж упевнений, що ще неодноразово пошкодую про своє рішення. Але я мріяв про це і вже давно був готовий принести клятву вірності принцу.

Ми обіймаємося, і Грег зі своїми охоронцями знехотя бреде до палацу, а я повертаюся до батька й решти гостей.

– Я радий за тебе й гордий, – каже батько, коли ми залишаємося з ним наодинці. – Але бути побратимом спадкоємного принца, а потім короля, не просто та небезпечно.

– Боги вирішили все за мене, дарувавши нам із принцом ментальний зв’язок, – відповідаю я з гордістю.

Батько уважно дивиться на мене.

– Ти прийняв рішення, Дігане. Як і я свого часу. Але пам’ятай, вірність королю вимагає мужності та самопожертви. Ти готовий до цього?