Розділ 7

Грег

У мою камеру входить страж, але я не бачу в нього в руках миски з їжею.

– Ходімо зі мною, принце, – командує він, і я, згадавши обіцянку, яку дав самому собі, слухняно виходжу з камери. Незграбно шкандибаю за стражем. Ходіння по землі – не найсильніша сторона дракона. Перевалюючись із боку на бік і цокаючи пазурами по кам’яній підлозі, плентаюся за вартовим у бік тронного залу. Зітхаю зі змішаним почуттям: з одного боку, судячи з усього, минули два тижні мого чергового покарання, а з іншого, батько хоче зі мною поговорити, а це значить, я можу заробити ще одне покарання. Тому я не дуже поспішаю. До того ж за час сидіння під замком, та через мізерне харчування, мої м’язи, схоже, сильно послабшали.

– Покваптеся, принце! Ви ж добре знаєте, що король не любить чекати! – підганяє мене вартовий, а я у відповідь тільки тихо шиплю, одразу ж озираючись на всі боки – чи не чув мене хто-небудь.

Проходимо повз інших вартових, і мені здається, що вони насміхаються з мене. Я відчуваю на собі їхні погляди, але намагаюся не звертати уваги…

Ми підходимо до тронної зали, і я відчуваю страх і невпевненість. Двері відчиняються, і я заходжу всередину, опиняючись перед обличчям батька. Неусвідомлено притискаюся до підлоги й намагаюся стати меншим і непомітнішим. Бачу, що батько роздратований і не розумію, що я вже встиг зробити неправильно.

– Грегу, – каже король суворим голосом, – сподіваюся, ти засвоїв урок, і він пішов тобі на користь. Ти усвідомив неприпустимість твоєї поведінки? Втеч і виття більше не буде?

Я киваю і намагаюся вильнути хвостом, щоб висловити свою готовність підкорятися і не порушувати встановлені правила, але це, як завжди, викликає роздратування в батька.

– Не виляй хвостом! – гарчить він. – Ти спадкоємний принц і майбутній король! Твій статус зобов’язує тебе поводитися гідно і стримано!

Я опускаю голову і намагаюся контролювати свої рухи, силкуючись заспокоїтися.

– Тепер про твоє найближче майбутнє, – продовжує батько. – Ти більше не будеш вештатися палацом без нагляду. Тепер, виходячи з вольєра, ти перебуватимеш під постійним наглядом чотирьох вартових. А із завтрашнього дня відновляться твої заняття. Раз ти вже вмієш читати й навіть писати, я наказав твоїм учителем серйозно взятися за твоє навчання. До свого першого обороту ти не повинен відставати від однолітків, які народилися в людській формі. І ще… Сьогодні в Дігана обряд першого оберту. Можеш бути присутнім при ньому, у супроводі охоронців, звісно. Варта! Проведіть принца в його вольєр і помийте його гарненько, від нього смердить.

Вартові супроводжують мене до вольєра, не особливо радіючи тому, що їм доведеться мене мити. Я теж незадоволений. Це неприємна і принизлива процедура. Мене рятує тільки поява мого доглядача, який відбирає у вартових відра й щітки, обіцяючи їм, що сам чудово впорається із цим.

Карігал відкриває двері вольєра, і вартові не дуже акуратно заштовхують мене всередину.

Мій доглядач починає неприємну процедуру: поливає мене водою і тре щіткою ретельно та не дуже ніжно, намагаючись позбутися неприємного запаху підземелля. Вода холодна, але я терплю, знаючи, що це неминуче. До того ж я і сам прекрасно розумію, що завалитися на свято до Дігана просто з карцеру – не дуже гарна ідея.

Я терпляче переношу цю, далеко не дуже приємну процедуру і, зціпивши щелепи, намагаюся не гарчати. Після миття я почуваюся набагато краще, і починаю тихенько поскиглювати від нетерпіння. Як же мені хочеться вже побачити друга! Я уявляю, як він переживає і хвилюється, і мені хочеться бути в цей відповідальний день поруч із ним.

Коли нарешті з’являються мої вартові, я вже навіть повизгую від захвату. Невже, після стількох днів сидіння під замком, я вийду на волю! Нехай навіть у супроводі стражників, які хоч і вдаватимуть із себе мою охорону, але насправді є моїми наглядачами. 

Перед виходом на мене надягають золотий нашийник, який має символізувати мою приналежність до Роду Золотих Драконів. Але для мене він є нагадуванням про те, що я всього лише драконятко, вимушене підкорятися батькові та своїм стражам.

Ми виходимо з палацу, і я в супроводі охоронців прямую до місця проведення обряду першого обороту Дігана.

Я не можу повноцінно літати: у мене ще надто маленькі для цього крильця і надто велике тіло. Навіть будучи молодшим, я літав набагато краще. Але я можу перелітати на короткі відстані, рухаючись набагато швидше, ніж просто пересуваючись на чотирьох лапах. Тож я роблю короткі перельоти, дратуючи тим самим моїх вартових, змушених бігти за мною.

Попри все, я радий і щасливий, що отримав можливість бути присутнім на святі друга.

Підходжу до місця проведення обряду та Діган одразу помічає мене й усміхається:

– Ти все-таки прийшов! – радісно вітає мене друг і дивиться на батька.

Прайт із Роду Червоних Драконів – батько Дігана й начальник королівської варти шанобливо вітає мене, і я шкандибаю на почесне місце серед глядачів. 

Зараз відбудеться обряд посвяти в дракони: Дігана скинуть з урвища, і його дракон має в цей момент прокинутися. І, хоча я і знаю, що Діган уже вміє обертатися, мені однаково страшно за друга. Бачу, що Діган теж нервує, і подумки підтримую його:

«Ти впораєшся, друже!»

Обряд починається. Лунають звуки барабанів, і всі присутні на святі гості затамовують подих. Діган рішуче наближається до обриву, де на нього вже чекає батько.

Прайт бере сина на руки й кидає зі скелі. Внизу, звісно, є кілька драконів для підстрахування, на випадок, якщо щось піде не так. Але це однаково дуже небезпечно, і ми всі чекаємо, затамувавши подих.

Діган обертається, і його дракон спершу планує, а потім, упевнено махаючи крилами, злітає на скелю і приземляється поруч із батьком, гордо розправивши крила та видаючи переможний клич дракона.

Як же я радий за друга! Тепер у його житті настав новий етап – він зможе літати! І що не менш важливо, тепер йому доступна драконяча регенерація.