Розділ 6

Грег

Не чинячи опору, йду за охоронцями в підземелля, ще не знаючи, що на мене там чекає. Але виявилося, що два тижні в карцері – це найжахливіше, що мені довелося пережити у своєму короткому житті.

Мене замкнули в невеликому приміщенні без вікон, у яке не проникає сонячне світло, та лише тьмяні світильники освітлюють сирі стіни підземелля. Я божеволію через те, що не бачу неба. Мені здається, я навіть не можу зітхнути на повні груди! Я вию, скиглю, кидаюся на стіни й намагаюся гризти грати дверей, у марній спробі вирватися назовні.

Зараз я вже радий був би навіть візиту Карігала, але крім вартових ніхто не приходить до мене. Я тужу за відкритим небом, за свіжим повітрям і навіть за тією жалюгідною подобою свободи, яку відчував у своєму вольєрі. Раз на день мені приносять миску з якимось мерзенним пійлом, від якого я гордо відмовлявся перші дні, але потім голод бере гору над гордістю, і я з’їдаю свою мізерну порцію майже миттєво. А до кінця першого тижня покарання я навчився ловити щурів…

Коли засинаю, то бачу сни, у яких я вільний і літаю, насолоджуючись сонцем, свіжим повітрям і безкрайнім простором. Але прокидаючись, знову повертаюся в похмуру реальність темного й сирого підземелля.

Не знаю, скільки минуло днів, бо перестав стежити за часом. Туга за сонцем і небом стала моїм постійним супутником, але настав момент, коли я перестав вити й кидатися на стіни. Напевно це й називається «контролювати свої емоції», як того хотів батько? Або я просто зрозумів безнадійність своїх спроб вибратися і змирився.

Згортаюся в кутку камери на маленькому солом’яному тюфячку й лежу там цілими днями. Я більше не намагаюся ловити щурів, що бігають по мені, і не підбігаю до вартових, які приносять мені моє пійло. Я не відмовляюся від їжі! Ні, це було б занадто нерозумно, а за нерозумність батько карає. Щоразу збираюся із силами та встаю, підходжу до миски й не поспішаючи висьорбую її вміст, практично не відчуваючи смаку.

Час тече повільно, і кожна мить під замком здається вічністю. Я змирився. Коли-небудь мене випустять, і я стану дуже, дуже слухняним. Почекаю, коли пройде моя перша доросла линька і я стану золотим драконом. Тоді я зможу постояти за себе й більше ніхто й ніколи не посміє волочити мене по палацу, накинувши зашморг на шию.

Діган

Чую, як Грег виє ночами, і мені шкода друга. Наш ментальний зв’язок – це не тільки можливість розмовляти подумки, я фізично відчуваю, як принцу погано. Я чую його виття і відчуваю його тугу, як свою власну, але нічого не можу із цим зробити. Пробратися до його вольєра мені не вдається, хоча я і намагаюся щоночі, ризикуючи бути спійманим і заробити покарання. І ментально поговорити з принцом у мене теж не виходить. Ми не кровні родичі й не можемо спілкуватися на відстані.

Місяць добігає кінця, і я сподіваюся, що Грега ось-ось випустять із вольєра. Але сьогодні батько, повернувшись із палацу, засмутив мене:

– Повернувся король і наказав замкнути Грега на два тижні в підземеллі.

– Це через те, що він вив?

– Так. Принц поводився неналежно й тепер ще два тижні проведе під замком. Ти все ще хочеш почекати зі святом свого першого обороту?

– Так, батьку. Я хочу, щоб мій друг був присутній на моєму святі!

– Не факт, що король дозволить йому, ти ж розумієш це? – батько уважно дивиться на мене. – І ще дещо. Я поки що не став розповідати королю про ваш із принцом ментальний зв’язок. Тож, будь уважний і не видай, що можеш ментально спілкуватися з принцом. Якщо король Сарсет дізнається, що я приховав від нього таку важливу інформацію, мене можуть покарати.

– Я розумію, батьку. І нікому не розповім.

– Добре, почекаємо з твоєю посвятою ще два тижні. Але більше я не буду відкладати.

– Дякую, батьку.

Усі ці дні я не знаходжу собі місця від занепокоєння за друга. Вечорами я блукаю навколо палацу, сподіваючись, що зможу встановити ментальний зв’язок із Грегом, але не вловлюю жодних сигналів. І виття принца з підземелля теж не чути.

Батько дотримав свого слова. Моє свято відклали на два тижні. Дата вже призначена й більше переносити її не будуть. Я дуже сподіваюся, що принц не заробить додаткового покарання, і зможе бути присутнім на моєму святі. Якщо, звісно, король Сарсет дозволить синові.