Розділ 5

Діган

Я умовив батька відкласти мій обряд посвячення в дракони, доти, доки Грегу не дозволять виходити з вольєра. Я постійно намагаюся відвідати принца, але охорона мене до нього не пускає.

Одного вечора, я вирішую діяти. Обертаюся і перелітаю через огорожу, ризикуючи потрапити на очі охороні, але я пробираюся до вольєра під покровом ночі, сподіваючись, що вартові мене не помітять у темряві. Мій дракон дуже темний, майже чорний і вночі практично непомітний. Саме на це я сподіваюся. 

Безшумно підкрадаюся до вольєра і, прислухаючись до найменшого звуку, наближаюся до клітки принца.

Раптово я чую шерех і завмираю. Звуки кроків наближаються, і я бачу силуети охоронців, що проходять повз. Затамувавши подих, чекаю, поки вони підуть, обертаюся, підходжу до клітки й тихо кличу:

– Грегу, ти тут?

«Дігане?» – подумки відповідає принц.

– А ти кого чекав? Богиню Гір? – тихо сміюся я.

«Взагалі нікого не чекав. До мене не пускають відвідувачів… – сумно відповідає принц. – Як пройшов твій обряд? Весело було?»

– Обряду ще не було. Я хочу, щоб ти на ньому був присутній! Тому вмовив батька відкласти його.

«І він погодився на це?»

– Звісно! Батько любить мене і… – бачу, як принц засмучено відвертається і розумію, що бовкнув зайвого. Просовую руку між прутами ґрат і беру дракончика за лапу. – Ти мій друг, Грегу, і без тебе я святкувати не буду.

«Мене ще не скоро випустять. Батько на місяць мене замкнув, – важко зітхає принц. – Тобі не варто стільки чекати. Ти багато втрачаєш!»

– Нічого, потерплю, – рішуче заявляю я і простягаю другу шматок пирога. – Тримай. З ягодами, як ти полюбляєш!

Грег

Весь наступний місяць я безвилазно сиджу у своєму вольєрі на самоті. І навіть Діган не приходить більше. До мене заходить тільки мій доглядач, і він зовсім не налаштований розповідати мені палацові новини. І навіть учителі не приходять. Самотність – частина мого покарання.

Дні тягнуться нескінченно довго, а ночами я вию від туги. І Карігал уже кілька разів робив мені зауваження:

– Грегу, через твоє виття ніхто в палаці й околицях не може вночі заснути! Король полетів, але щойно він повернеться, йому повідомлять про це. Багато хто скаржиться на виття ночами та просить вжити заходів. Ти ж не хочеш, щоб тебе перевели в підземелля?

Я заперечно мотаю головою і тихенько скиглю. Мені треба навчитися стримувати свої емоції, щоб уникнути додаткового покарання.

Виття ночами виривається з мене мимоволі, коли я засинаю, тому тепер я намагаюся не спати вночі, відсипаючись удень.

– Грегу, – чую я одного дня крізь сон голос матері, – батько хоче тебе бачити.

«Зараз?»

– Негайно.

Я зітхаю, отже, батько повернувся і йому про все вже доповіли. Виправдовуються мої найгірші побоювання.

«Я не піду».

– Не дуркуй, малюк, батькові не можна відмовляти. Тим більше якщо він король.

Я це прекрасно знаю, але вперто продовжую відмовлятися. Забираюся в кут свого вольєра й гарчу.

Мати зітхає і йде, а я прекрасно знаю, що буде далі: зараз з’являться королівські вартові, накинуть мені на шию зашморг і силоміць відволочуть до батька. І скільки б я не пручався, вони сильніші. Але я не здамся і не піду добровільно!

Мати йде, і через деякий час я чую важкі кроки вартових, які наближаються до мого вольєра. Двері з гуркотом відчиняються і двоє міцних стражників заходять всередину.

– Принце, Вам краще піти з нами добровільно, – каже один із них, показуючи мені довгу палицю з петлею на кінці…

– Ваша Високосте, ми не хочемо застосовувати крайні заходи, але Ваш батько наказав доставити Вас до нього, – умовляє мене другий.

Але я не збираюся здаватися! Ричу і, голосно ляскаючи крилами, намагаюся ухилитися від зашморгу, але досвідчені ловці накидають мені його на шию, й одразу ж затягують, стискаючи й передавлюючи горло. Вартові витягають мене з вольєра, хоч я і намагаюся чинити опір щосили.

Мене тягнуть через довгі коридори палацу до тронної зали, де чекає на мене батько. Побачивши як мене силоміць волокут, він підхоплюється і його очі наповнюються гнівом. Мати стоїть поруч, із занепокоєнням дивлячись на мене, але нічого не говорить і не намагається за мене заступитися.

– Грегу! Твоя поведінка неприпустима! Ти ганьбиш весь наш рід! – гарчить батько на мене, а потім командує вартовим: – Зніміть це із нього та можете йти.

Вартові насилу знімають із мене зашморг, який уже встиг щільно впитися в мою шкуру, і, шанобливо вклонившись королю, йдуть. А я залишаюся лежати на підлозі, тихенько скиглячи. Це й так було боляче і принизливо, та ще і слова батька ніяк не додають мені настрою. Раз він незадоволений, значить, я буду покараний. А ще моє нічне виття… Але я ж не спеціально! Воно якось само так виходить…

Батько важко зітхає і, гнівно виблискуючи очима, підходить до мене, і я щільніше притискаю своє драконяче тільце до підлоги.

– Грегу, тобі вже час зрозуміти, що всі твої дії мають наслідки. Ти наслідний принц і майбутній король Диких Земель і тобі треба навчитися контролювати свої емоції!

«Я не спеціально вив. Воно саме виривалося…» – подумки відповідаю батькові.

– І тепер пів столиці знає, що спадкоємний принц не стриманий, і не може контролювати свої емоції! Ще два тижні проведеш під замком. Цього разу в підземеллі. Сподіваюся, це послужить тобі хорошим уроком. Варта! Заберіть принца й замкніть його в карцері.